Як і коли завершувати психотерапію

Як зрозуміти, що терапію потрібно завершувати? За якими відчуттями або ознаками можна визначити, що час завершення підходить? Що робити й чого не робити на останніх сесіях? Психотерапевтка Марія Макуха докладно відповідає на ці та деякі інші питання.

Скажу чесно — далеко не кожна терапія доходить до хорошого завершення за всіма правилами. Реальність далека від ідеалу.

Думки про вихід із терапії закономірно з'являються в моменти, коли стає складно з грошима, або ви вже прокопали весь доступний матеріал, що лежить на поверхні, а те, що залишилося, — здається занадто складним, щоб взагалі про це думати. Буває, терапевт робить якусь помилку. І велика спокуса просто зникнути раптово, нічого особливо не пояснюючи.

Завершення роботи з терапевтом — набагато ширша тема, ніж може здаватися на перший погляд, із безліччю тонких і важливих нюансів, від яких дуже залежить, яким виявиться для вас досвід терапії загалом. Розглянемо по черзі питання, які мені здаються важливими.

Як довго повинна тривати терапія

Тут немає правильної відповіді. Комусь допомагає і одна сесія, а хтось продовжує залишатися в терапії десятиліттями й не планує завершувати, адже для нього це прекрасний досвід. Терапію має сенс продовжувати доти, доки вона вам допомагає.

Сама постановка цього питання вже таїть у собі нюанси. Проведемо аналогію зі ставленням до фізичного здоров'я. Тут можливі два підходи: «модель хвороби» і «модель здорового способу життя» (психотерапевт Раян Хоуз називає це «illness model» і «wellness model»). У моделі хвороби людина звертається по лікування, якщо відчуває нездужання або отримала пошкодження. Коли хвороба йде, потреба у спілкуванні з лікарем відпадає. У моделі wellness відносно здорова людина бажає поліпшити свою і без того непогану фізичну форму, починає своїм тілом регулярно займатися і дуже цьому радіє. Було б дивно, якби хтось сказав: «Ти вже в прекрасній формі, може, годі ходити в спортзал?»

У питаннях психічного здоров'я ці дві моделі також мають місце. Люди звертаються за терапією для лікування розладів: фобій, залежності, панічних атак, наслідків травм, депресії... Але до психотерапевтів також приходять, бажаючи підвищити якість свого загалом непоганого життя, стати «кращою версією себе». Багатьом важливо покращувати свої комунікативні навички, бути щасливішими в близькості, знаходити нові смисли, краще розуміти свої почуття і бажання, розкривати свій творчий потенціал, бути хорошими батьками, досягати кар'єрних цілей тощо.

Ідея про те, що з людиною, яка відвідує терапевта, щось не так, — безповоротно йде в минуле.

А якщо я просто вирішив піти, нічого не пояснюючи? Для випадків, коли хтось раптово зникає зі стосунків, в англійській мові є влучний термін "ghosting" (гостинг, від слова «привид»). Це схоже на «піти по-англійськи» з вечірки, — без тривалих прощань, тостів «на коня» тощо. Нерідко саме так люди йдуть зі значущих стосунків, не усвідомлюючи або не бажаючи помічати емоційного шлейфу, який тягнеться за ними.

Людям властиво прагнути до приємного, уникаючи болючого. Для багатьох прощання — це непросто: відчуття втрати, провини та інші складнощі. На відміну від романтичних або дружніх стосунків, клієнти мають ще одне раціональне виправдання для зникнення з відносин терапевтичних: «Це не справжні стосунки. Я їй/йому плачу. Я можу піти, коли захочу, нічого не пояснюючи». І це частково так. Ви маєте право припинити в будь-який момент, крім ситуацій, коли до терапії зобов'язують рішенням суду, як це буває в деяких країнах.

Вас може зацікавити: Чому ми боїмося йти до психолога?

Чому не варто «зникати» з психотерапії

Ось кілька аргументів, чому краще не зникати з терапії.

• У терапії клієнту можна говорити все, і це тільки на користь. В інших сферах життя може бути нечемно сказати: «Це мені не підходить, я думаю йти». Але можливість чесно говорити про стосунки — один із ключових моментів терапії, тут це більш ніж доречно.
• У житті хороші закінчення бувають нечасто: розлучення, розрив, сварка, переїзд, звільнення, смерть... Це не те, що приємно переживати й згадувати. І все ж хороші закінчення трапляються: остання крапка в кінці завершеної книги, отримання диплома після довгого навчання. Тоді закінчення шляху — це святкування звершень, у якому поєднуються гіркота прощання і солодке передчуття нового. Ви отримаєте набагато більше від терапії, якщо зможете забезпечити їй таке осмислене завершення замість зриву.
• Іноді порив піти з терапії трапляється, коли ми занадто близько підходимо до складної і болючої теми (наприклад, до ранньої травми або ситуації насильства), коли торкаємося болючого нариву, де сидить та сама скалка. Якщо ви відчуваєте, що поки не готові про щось говорити, варто сказати про свою неготовність, скориставшись правилом «стоп». Хороший терапевт не стане форсувати події, знаючи, що всьому свій час, пам'ятаючи про користь просування маленькими кроками.
• Зі свого досвіду і досвіду колег мені відомо, що обірвана комунікація завжди залишає осад і питання: «що відбувалося, про що я не знала?», «чи припустилася я помилки?». Є проблема, яку нам би хотілося виправити, але без контакту це неможливо. Уявіть, як було б хірургу чути: «Пересадка серця не вдалася, ми втратили пацієнта. Тіло зникло, ми ніколи не дізнаємося, що сталося. На сьогодні у вас записані ще троє». Періодична зустріч із подібними переживаннями — та ціна, яку психотерапевти платять за вибір своєї професії, і точно не основний аргумент для клієнта, щоб не зникати. У терапевтів для цього є своя терапія і супервізія.
  Для клієнта ж — це втрата хорошого, якісного завершення, втрачена можливість висловити себе, отримати досвід проходження кризи в стосунках. Можна уникати занурення в складний для себе психічний матеріал, але важливі трансформації рідко проходять безболісно.

Як клієнту зрозуміти, що час завершувати терапію

Психотерапію є сенс завершувати, коли цілі терапії досягнуті або коли стало ясно, що з цим терапевтом їх досягти не вийде. Це легко визначити, якщо ви прийшли в терапію з чітким конкретним завданням, наприклад, подолати страх літати на літаках. Або ж ви хотіли поліпшити комунікацію з партнером — і в результаті вже освоїли конструктивні способи поводитися з суперечностями.

Однак часто цілі терапії не настільки конкретні, як, наприклад, знизити тривожність або поліпшити самооцінку. Тут клієнт може ухвалити рішення піти з терапії, якщо вважає досягнутий результат достатнім, щоб впоратися зі своїми труднощами в повсякденному житті, і більше не потребує регулярних сесій. Перш ніж попрощатися з клієнтом, терапевт може рекомендувати зменшити частоту зустрічей на якийсь період: зустрічатися раз на два тижні або рідше, щоб підтримати стійкий результат. Звісно ж, клієнт може повернутися, якщо знову відчує потребу.

Буває й так, що з конкретним терапевтом або терапевткою досягти бажаного результату виявляється важко. Наприклад, стає ясно, що проблема клієнта вимагає специфічних знань і навичок, якими терапевт не володіє. Це може бути розлад харчової поведінки, залежність або інша проблема, що вимагає відповідної спеціалізації. Хороший терапевт розуміє свої обмеження, вміє розпізнати і визнати ситуацію, коли його методи не працюють і, дотримуючись етичного кодексу, чесно про це говорить і намагається перенаправити клієнта до того, хто може допомогти.

Однак терапевту не варто поспішати з висновками і ухвалювати рішення одноосібно, якщо здається, що робота не приносить результату. Варто запитати клієнта, що він отримує від терапії, чи бачить її корисною. Відповіді можуть стати сюрпризом навіть для досвідчених фахівців.

Можна елементарно «не зійтися характерами». Особисте неприйняття може серйозно заважати ефективній терапії. Можуть виникати складнощі у взаєморозумінні, з довірою, емпатією, ціннісними орієнтирами... У будь-якому випадку, варто спробувати це обговорити, але якщо це не допомагає, — має сенс завершити роботу.

Але і тут все не зовсім однозначно. Наприклад, тема вашого запиту на терапію пов'язана з вашою історією конфліктів з чоловіками, і у вас виникає конфліктна ситуація з терапевтом чоловічої статі. Тут розумніше залишитися, щоб отримати досвід проходження і вирішення конфліктної ситуації, адже саме ці терапевтичні стосунки можуть стати хорошою лабораторією для вашого завдання. Або ви відчуваєте ніяковість у контакті з терапевтом, і водночас прийшли працювати над своєю соціофобією — це саме та ситуація, де можна пропрацювати свої складнощі. Але якщо ви прийшли працювати зі страхом висоти, а у вас виникає постійне напруження в контакті з терапевтом, — ймовірно, піти буде хорошим рішенням.

Вас може зацікавити: Що робити між сесіями, щоб психотерапія була ефективною?

Якщо у вас виникає відчуття, що це погана терапія, — просто йдіть. Тривожний сигнал — якщо у вас з'являється відчуття, що терапевт вас використовує для якихось своїх емоційних або інших потреб: намагається спокусити, порушує кордони, ігнорує ваші інтереси, говорячи про щось своє, не дотримується конфіденційності (крім обумовлених законодавством виняткових випадків). Просто дайте знати терапевту про своє невдоволення, що вам із ним небезпечно, і/або що ця терапія веде в нікуди, і це ваша остання сесія. Або просто напишіть йому про це. Робіть так, як підказують відчуття, — як буде краще для вас. Це ваш час і ваші гроші. Якщо порушення серйозні і завдають шкоди, варто про це повідомити в етичну комісію. Такі зазвичай є в професійних спільнотах, до яких належать терапевти. Дізнатися про таку можливість краще заздалегідь.

Якщо це хороша терапія, починати говорити про майбутнє закінчення варто завчасно. Вам може здатися дивним, що терапевт говорить про правила і перспективи завершення на першій сесії, але це має сенс. Добре, якщо терапевт може приблизно зорієнтувати вас, скільки сесій може знадобитися для досягнення результату. Це вносить ясність і знижує напругу.

Також нормально і навіть корисно час від часу торкатися теми завершення в ході терапії. Наприклад, сьогодні ви буквально силою дотягнули себе до терапії, так не хотілося. Це вельми цінний матеріал для обговорення під час сесії, який може бути цінний для спільної розробки плану подальшої роботи і можливого завершення. Можна обговорити дату фінальної сесії і якісно спланувати завершення. І нормально, якщо в цьому випадку завершення виявиться комою, а не крапкою, підведенням проміжних підсумків, верстовим стовпом, що позначає пройдений шлях.

Нерідко буває, що прагнення завершити й напруження, що виникає в контакті з терапевтом, є сигналом того, що ви підходите до дійсно важливої теми, а не того, що терапія не допомагає. Типова динаміка терапії така, що спочатку з'являється низка симптоматичних поліпшень, ви помічаєте, що процес іде, але потім настає «плато»: ви вже розповіли все, що могли, над усім попрацювали, і нічого особливого більше не відбувається, може з'являтися нудьга і роздратування. Зазвичай, якщо цей етап вдається пройти і залишитися в терапії, через деякий час «раптово» настає якісний стрибок, прорив у глибинні теми й починають відбуватися важливі особистісні трансформації. Але кожен вибирає сам, наскільки глибоко готовий іти.

Зрілий, пропрацьований терапевт чи терапевтка готові поважати ваше рішення піти й здатні втриматися від бажання відреагувати, «дати здачі» за своє вражене самолюбство і невиправдані очікування.

Коли дата завершення визначена, це завжди піднімає новий матеріал для терапії. Тому часу для такої роботи повинно бути достатньо. Думка про те, що терапія добігає кінця, воскрешає в пам'яті досвід інших розставань і закінчень із життя клієнта. Так з'являється можливість говорити про них, торкатися найглибших екзистенційних питань, смислів і цінностей. Ми говоримо про пройдений шлях, про досягнуті цілі, про життя після терапії. Тут є місце суму про нездійснене і прийняття того, що не в нашій владі.

Одним із найразючіших відкриттів для мене за час роботи терапевткою було те, наскільки часто такий досвід у людей відсутній. А позитивний досвід завершення — один із найцінніших дарів, які може дати психотерапія.