У вагоні метро. За метри два від мене, через ряд людей, стоїть симпатична дівчина в червоному платті. На спині в неї по цьому самому платтю повільно стікає свіжий... як би це сказати... гнів пернатих. Птахів, до слова, зрозуміти можна: плаття настільки яскраве (і треба визнати, гарне), що якщо ти зла птаха, то прям проситься.
Літній чоловік, помічаючи це прикре непорозуміння, намагається повідомити про нього дівчині. У метушні їй явно не дуже зрозуміло, в чому саме питання. З іншого боку, подробиці консистенції їй ніхто і не оголошував. Чоловікові здалося, що повідомляти деталі ні до чого — і він обмежився зім'ятим «У вас там на спині... ну... це...».
Що робить дівчина? Дівчина лізе туди рукою, щоб перевірити «ну... це...». Тут вже доводиться вступати всім глядачам. Дівчині не пощастило: всі глядачі були чоловіками. Відразу кілька Айвенго з криками «Стійте! Стійте! Не треба!» намагаються перехопити руку дівчини, щоб вона туди не влізла. Від чого дівчина природно лякається, різко виривається і розвертається до всіх обличчям, а спиною до дверей. При цьому починає червоніти і, що головне, продовжує намагатися дотягнутися до «цього...». Люди навколо вже і самі перелякані переляком дівчини і, ніяково задкуючи, намагаються її відрадити. Хтось з надривом кричить «Та не лізьте ви туди!». У дівчини очі округлюються від переляку ще більше, а обличчя стає таким червоним, що вже неясно, де там дівчина, а де плаття. Рукою по спині вона рухає вже панічно. Тут давайте зупинимо кадр. А профдеформація психотерапевта, яка любить все аналізувати і пояснювати, зробить свою справу. Кейс, звичайно, не надто глибокий, знаєте, але ж і життя складається з напівтонів.
Що сталося? Чоловіки з найкращих спонукань, починаючи з літнього дядька, щиро хотіли подбати про чарівну мадам. Але. При цьому кожен хотів уникнути почуття сорому, яке обов'язково пов'язане з повідомленням всіх подробиць ситуації. Якщо ти чоловік, ти не хочеш вживати слова «дівчина», «екскременти» і «на вас» у одному реченні. Ніхто не хоче. Мужики в своєму джентльменстві трималися до останнього, чим тільки погіршували ситуацію. Тому що якщо тобі хтось з надривом говорить «тільки не лізь туди рукою» або «тільки не обертайся», найостанніше, що ви зробите, — це дослухаєтеся до поради. Чому?
Тому що зростає тривога. І чим довше не називають причини тривоги, яку транслюють, тим більше вона виростає. Сюди ж відноситься і формат «Я тобі зараз дещо скажу, але ти тільки не хвилюйся». Давайте визначимося раз і назавжди: людина, яка повідомляє таку новину таким чином, в першу чергу піклується про себе. Як? Намагається уникати якихось складних почуттів. Наприклад, свого страху. У випадку з платтям — сорому. Це не погано, це нормально. Кожен обходиться як може. Але це не турбота про людину, яка поруч. Тому що справжня турбота проявляється в тому, щоб скоротити напругу до мінімуму. Увага. Йдеться не про цинізм, не про бездушність. Якщо я претендую на турботу, повідомляючи погану новину, то саме я беру відповідальність за всі витрати — сором, провину, страх, напругу і т.п. Роблю це прямо і ясно. І це не означає, що мені наплювати. Це якраз означає, що мені НЕ наплювати.
Повернімося до ситуації у вагоні. Зізнаюся, внутрішня напруга і фоновий сором вже зашкалили і в мене. Я людина чутлива в силу професії, не люблю перевантаження на приладах. Ось дуже не хотілося з'єднуватися з цією какофонією, тому що по суті це був би всього лише +1. Блін, але також і не хотілося, щоб дівчина залізла рукою в цю рідину. Але форма тут завжди одна: «Пані, це пташиний послід, не чіпайте, треба зняти і запрати». Дівчина руку прибрала моментально, мета була досягнута. Але ось почервоніла ще більше. Завагавшись секунду, вигукнула з гнівом «Та відчепіться ви від мене!». Жахливо було, чесно. Нас всіх врятувало те, що вагон під'їхав до станції. А мені хтось буркнув «ну навіщо так було».
Я забув сказати. Подібні ситуації — це пат. Раніше за погані новини садили на палю. Бог милував, і часи вже інші, але й аплодувати за це не почали. Повідомляти погані новини — брудна робота. Близьким людям — ще більше.
