Сучасний погляд на ПТСР та кПТСР: визначення, діагностика, підходи до лікування

У сучасній реальності все більше стає певним трендом вживання назв психологічних розладів та станів як чогось побутового, що в свою чергу може викликати стигматизацію людей, які дійсно страждають від психічних розладів, та знецінювати їх досвід. В цьому контексті для підвищення обізнаності варто розібратись, що ж дійсно стоїть за такими абревіатурами, як ПТСР і кПТСР, і чи справді так багато людей можуть бути діагностовані за тими критеріями, які вони у себе включають.

Що таке ПТСР, і чому діагностувати його мають лікарі, а не блогери з інстаграм

Вплив травми, фізичної чи психологічної, часто є причиною розвитку різних психічних розладів, включаючи депресію, тривогу, біполярний розлад, розлади особистості, психотичні розлади та ПТСР.

В цьому контексті варто уточнити, що таке травма. І на мою думку, тут досить точним буде визначення гештальт-терапевта Пітера Левіна, який описує травму як ситуацію, у якій людина одночасно налякана і відчуває, що потрапила в пастку. Фізіологічні прояви відчуття пастки (тобто дисоціативну реакцію і реакцію завмирання) він називає “реакцією знерухомлення”.

В свою чергу посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) — це виснажливий психічний стан, що виникає внаслідок впливу травматичних подій, таких як війна, міжособистісне насильство (наприклад, сексуальне насильство, фізичні напади), нещасні випадки, що загрожують життю, або стихійні лиха та характеризується стійким психологічним дистресом і порушенням повсякденного функціонування.

Згідно з сучасними діагностичними критеріями, симптоми ПТСР включають когнітивні та поведінкові зміни, а також емоційні прояви. До первинних проявів відносять нав'язливі симптоми (наприклад, нічні кошмари, дисоціативні реакції), симптоми уникнення (наприклад, уникнення нагадувань), негативні зміни в когнітивних функціях та настрої (наприклад, стійкі негативні переконання про себе, інших або світ, ангедонія) та виражені зміни в збудженні та реактивності (наприклад, гіперпильність, підвищена необдумана поведінка). А фактори ризику розвитку ПТСР включають генетичну схильність, нейробіологічні фактори, дитячу травму, а також психосоціальні та екологічні впливи.

Власне, самі симптоми ПТСР можуть розвиватися протягом тривалого періоду, від кількох місяців до років, залежно від індивідуальних факторів та характеру пережитої травми. Травматичні події можуть проявлятися по-різному в різних суспільствах та контекстах.

Поряд з цим сукупність біопсихосоціальних симптомів, які є наслідками переважно травми розвитку (і потенційно інших форм екстремальної міжособистісної психологічної травми, таких як сексуальна експлуатація, насильство з боку інтимного партнера та тортури) формують комплексний варіант ПТСР (кПТСР). Основними симптомами кПТСР є:

а) порушення регуляції емоцій (відрізняється від уніполярної та біполярної депресії, але потенційно супутнє їм);

б) труднощі у встановленні або підтримці первинних стосунків та дружби через уникнення або зациклення;

в) відчуття себе та своєї ідентичності як непоправно пошкоджених та негідних любові.

Комплексна травма не обмежується вищезазначеними симптомами.

Попри те, що досліджень стає більше, вчені досі не до кінця розуміють усі механізми ПТСР. Наявні способи діагностики й лікування допомагають не всім, через що ПТСР залишається серйозною проблемою для громадського здоров'я.

Сучасні дослідження діагностики і лікування ПТСР

Оглядова наукова література сьогодні дуже широка: ПТСР вивчають як комплексну реакцію нервової системи, що залучає нейробіологію, імунну систему, генетику і навіть мікробіом кишечника.

Раніше домінувала логіка: є травма, є симптоми, опрацювали спогади, стало краще.

Зараз логіка значно складніша: є досвід небезпеки, нервова система перебудовується, змінюється сприйняття світу, тіла, себе і стосунків, симптоми стають лише верхівкою айсберга.

Це добре видно у розвитку концепції кПТСР (ICD-11), де ПТСР більше не обмежується інтрузіями й униканням, а включає порушення афективної регуляції, негативну Я-концепцію, міжособистісну дезадаптацію. Фактично, дослідження підтвердили те, що клініцисти інтуїтивно знали давно: не вся травма «лежить» у памʼяті події.

Старі підходи концентрувалися на активації травматичної памʼяті. Нові дослідження додають важливий нюанс: не лише активація, а контроль і контекстуалізація є ключем до відновлення.

Локальні дослідження (наприклад, в Україні) показують, що в умовах тривалого стресу, як повномасштабна війна, ПТСР часто співіснує з депресивними та тривожними симптомами, що підсилює психопатологічний вираз. Це не просто коморбідність, а взаємне посилення симптомів і погіршення функціонування.

Нещодавні систематичні огляди показали, що специфічні особливості впливу травми, наприклад, природні чи штучні, або навмисні чи ненавмисні травматичні події, мають важливе значення в діагностиці ПТСР. Різниця між цими двома типами травм є критично важливою, оскільки навмисні травми, такі як ті, що виникають у військових конфліктах або міжособистісному насильстві, як правило, мають більш тривалий та серйозний вплив на психічне здоров'я. І навпаки, ненавмисні травми, такі як аварії або стихійні лиха, можуть призвести до більш тимчасового впливу на ПТСР, оскільки травматичні події не завдаються зі злим умислом або цілеспрямовано. Ця відмінність важлива для розуміння того, як різні типи травм впливають на психологічну стійкість та результати лікування ПТСР.

Крім того, дослідження військової сексуальної травми показали, що особи, які її зазнали, часто мають коморбідні діагнози ПТСР та депресії, що значно підвищує ризик самогубства та навмисного самозавдання травм.

Психологічна стійкість або резильєнтність нещодавно набула актуальності як фактор у дослідженнях ПТСР. Резильєнтність визначається як здатність успішно адаптуватися в контексті значних несприятливих обставин або руйнівної життєвої події. У цьому сенсі резильєнтність є як особистісною характеристикою, так і здатністю вирішувати проблеми, що може допомогти пояснити, чому деякі люди справляються зі стресовими або травматичними подіями більш сприятливо, ніж інші. Дослідження показують, що резильєнтність є багатовимірною змінною, яка формується головним чином захисними ресурсами, такими як позитивні особистісні диспозиції (наприклад, задоволення життям, оптимізм, позитивні ефекти та самоефективність), сімейна злагодженість та соціальна підтримка. Таким чином, психологічна стійкість має велике значення у пом'якшенні симптомів ПТСР, оскільки було показано, що адаптивні механізми подолання та психологічна гнучкість відіграють вирішальну роль у зменшенні негативних наслідків травми. Поряд з цим, незважаючи на певний прогрес у розумінні психобіологічних основ резильєнтності, точні механізми, за допомогою яких вона захищає від ПТСР, залишаються неясними.

Існують докази того, що повторний вплив травматичних подій може посилити хронізацію симптомів ПТСР та пов'язаний з більшими труднощами в регуляції емоцій, особливо у випадках тривалої або рецидивуючої травми. А резильєнтність, соціальна підтримка та інституційна довіра відіграють вирішальну роль у пом'якшенні симптомів ПТСР, особливо у осіб, які постраждали від масштабних травматичних подій, таких як стихійні лиха та конфлікти. Це підкреслює важливість соціальної та психологічної допомоги у сприянні стійкості в різних вікових групах та контекстах.

Сучасні дані показують, що у людей, які одужують, зростає здатність керувати увагою і пригнічувати інтрузії, ефективна терапія змінює відношення до спогадів, а не лише їх емоційну інтенсивність. Це змістило фокус терапії від «пережити ще раз» до «пережити інакше, з позиції контролю і теперішнього».

Поряд з цим за останні 10 років різко зросла кількість досліджень, і наука підтвердила, що без стабілізації тіла травмофокусована робота часто неефективна, а регуляція тіла відкриває доступ до когнітивної і емоційної роботи. Фокус роботи змістився на інтеграцію, побудову терапевтичного альянсу, повагу до темпу та автономії клієнта.

Порівняльна таблиця ПТСР з іншими психічними станами

Дисклеймер: цей розділ не є закликом до самостійної постановки діагнозу, він направлений на визначення симптомів, з якими варто звернутись до відповідних фахівців в сфері психічного здоров’я. Якщо ви впізнаєте себе в кількох пунктах — це привід придивитись до себе уважніше.

Як бачимо з порівняльної таблиці нижче, ПТСР і кПТСР можуть мати коморбідні симптоми (депресія, тривога), що в свою чергу вимагає комплексного підходу. Це складні, багатошарові реакції на травму, що зачіпають біологічні, психологічні і соціальні механізми, і потребують гнучких, багатокомпонентних стратегій лікування.

* травматична подія — це ситуація високої інтенсивності, у якій ресурсів у психіки було замало, щоб з нею впоратись, і не вистачило підтримки від оточення / середовища.

Замість висновків

ПТСР і кПТСР — це серйозні психічні стани, які потребують комплексного підходу у лікуванні і підтримки оточення, а не просто модні абревіатури сучасності. Постановка таких діагнозів та подальша психотерапія і лікування все більше вимагають індивідуальних підходів, які включають формування довіри і врахування контекстів життя та особистих історій людей. Адже всі реакції, які виникають у людей з ПТСР і кПТСР, мають сенс і колись стали формою адаптації до дуже непростих подій.