«Ми боїмося не злості, а того, як вона проявляється». Наталя Івахно про роботу з агресією в терапії

Від дитинства ми чуємо, що краще промовчати і не бути грубим, ніж щиро проявити свою злість. З точки зору терапії, спроба стримувати агресію шкодить і людині, і її стосункам. Про те, що таке злість та агресія і як терапія працює з цими емоціями, — в інтерв'ю Наталії Івахно.



Що має статися в дитинстві чи юності, щоб у людини склалися нормальні здорові відносини з власної агресією?

Бажано, звичайно, вирости в здоровій сім'ї, де є розуміння, прийняття. Або зустріти на своєму шляху таку людину. Важливо, щоб дитині пояснили, що будь-які почуття — це нормально. Що агресія — це нормально. Вона допомагає захистити себе, позначити межі, говорити «ні». Але також важливо донести до дитини, що агресія в буквальному сенсі — це крайній захід, коли людина вже не може оборонятися і змушена нападати. Тут необхідно допомогти дитині зрозуміти, яка потреба стоїть за агресією: прийняття, захист, любов.

Ми боїмося не злості, а того, як вона проявляється. Адже у багатьох злість — це тільки бити.

Як психоаналітичний підхід розуміє феномен агресії?

Коли Фрейд заявив, що агресивна поведінка за природою людини є неминучою, це викликало багато суперечок. Але агресія дійсно завжди в нас є. Аналітична теорія базується на тому, що між інстинктами і соціальними нормами йде війна. І коли всередині відбуваються конфлікти, людина викидає це назовні. Якщо цього не відбувається, людина страждає.

Погано, коли агресія витісняється або придушується. Добре, коли сублімується в творчості, спорті, у роботі або в банальному домашньому господарстві.

Феноменальна кількість людей намагається навчитися виражати агресію (або хоча б дозволити собі злитися). Правда, що жінкам складніше висловлювати агресію? Звідки це береться?

У родині, в суспільстві вимоги до дівчаток завжди були вищі. Дівчинка повинна бути м'якою, ніжною, милою, акуратною, а найголовніше — неагресивною. А за статистикою вони агресивніші. І коли маленька дівчинка якось проявляє свої негативні почуття, то у відповідь чує «Ти ж хороша дівчинка, ти не повинна плакати, битися, лаятися...». Наприклад, у хлопчиків є спортивні секції, їм звично проявляти і демонструвати силу. А для дівчаток будь-які прояви агресії стають забороненими. Але, звичайно, згодом агресія все-таки знаходить вихід і починає проявлятися в різних формах.


Вас може зацікавити: 5 запитань про емоційне насильство



Що таке аутоагресія? Як собі з цим допомогти?

Аутоагресія — це агресія, спрямована на себе. Йдеться не тільки фізичні пошкодження, а й про будь-що, що спрямоване на заподіяння дискомфорту своїй душевній рівновазі. Сюди входить і агресивне водіння, і куріння, і алкоголь, також — шкідливі харчові звички. Сюди входять і екстремальні види спорту. Усе це допомагає людині відчувати себе живою, дає відчуття контролю над власним життям. Найчастіше причина такої поведінки — пригнічений гнів, почуття провини.

Наприклад, дітям забороняють злитися, а вони зляться. А злитися, як кажуть батьки, — погано. Звідси і відчуття провини. І з цим потрібно щось робити. Якщо ти поганий, ти повинен понести покарання. І воно може виходити не тільки від оточуючих, але й від самого себе.

Усвідомлення того, що щось подібне може відбуватися у вашому житті, — це перший крок до самодопомоги.

Є люди, які говорять грубощі вже з моменту вітання, хоча ти їм нічого не зробив. Вони такі з усіма. Чому так відбувається?

Швидше за все, у них багато страху. Коли їх помічають, на них звертають увагу, це їх лякає і вони можуть сприймати це як прояв ворожості. Тому, ще не зазнавши нападу, людина починає від вас захищатися, захищатися від усього світу. У компанії вони придивляються до людей дуже довго і потім самі йдуть на контакт. Самим намагатися вийти на зв'язок з ними — дуже важко і часто марно.

Як терапія працює з контролем агресії? Чи можна допомогти собі самостійно впоратися з такою проблемою?

Щоб впоратися, людина повинна усвідомити, що у неї бувають спалахи гніву. Часто, коли я питаю у клієнтів, як вони проявляють агресію, у відповідь чую: «Ніяк. У мене її немає». Потім з'ясовується, що агресія є. І іноді вона переростає у спалаху гніву. І тут вже інше питання — чи визнає це людина? Буває, людина цього просто не помічає. І в такому випадку вона сама собі ніяк не допоможе, тому що їй це не потрібно. На це можуть звернути увагу близькі. А це, в свою чергу, теж може викликати агресію у відповідь.

Якщо людина акцентує на цьому увагу, то їй, в першу чергу, потрібно відстежити, що є спусковим механізмом, за яких обставин спалахи повторюються, що їй потрібно, щоб рівень гніву знизився. Якщо людина може простежити свої емоції (найчастіше, за допомогою близьких), то, звичайно, вона може впоратися з агресією. Але, якщо цього не відбувається, краще звертатися по допомогу.


Вас може зацікавити: «Почуття — це сприйняття, наш орієнтир у світі цінностей». Ольга Кукшина про екзистенціальну терапію


Інші публікації
Оберіть терапевта