Як бути собою у стосунках? Кейс #18

Які психологічні механізми змушують нас втрачати чи приховувати власне «я» у стосунках. Як дитячий досвід формує звичку жити «не собою» і чому ця звичка згодом руйнує близькість. Розповідає психотерапевтка Наталія Трушіна.
11 жовтня 2017 р.

Вступаючи у стосунки, люди не показують себе справжніх, — і це велика помилка. Чому її припускаються? По-перше, тому, що людина може і не знати себе справжньої: якою я насправді є, що мені насправді потрібно, а по-друге, людина хоче подати себе з більш вигідного боку, здаватися гарною, правильною, щоб партнера завоювати та утримати. Це дуже сумна стратегія, бо виходить парадоксально навпаки: чим більше ми створюємо образ, щоб утримати партнера, тим більше він опиняється у стосунках «не з нами», і ми його втрачаємо. Тоді близькість йде з відносин, і справжня зустріч, і справжні стосунки стають неможливими. І задовольнити свої справжні потреби у цих відносинах також неможливо, якщо я їх приховую.

Звідки це все? З дитячого досвіду, коли нас вчили бути гарною дівчинкою, хорошим хлопчиком, не ображати маму, не засмучувати тата: «Ну, поцілуй бабусю, ти не хочеш цілувати бабусю, але все одно поцілуй бабусю». І ми привчаємося потихеньку (у дитинстві, а потім уже й у дорослому житті) трошки себе ґвалтувати, тобто робити те, чого не хочеться, або не робити те, що хочеться. І так виходить, що ми звикаємо показувати не себе та жити взагалі не собою. А потім виходить, що наш партнер у відносинах не з тим, хто ми насправді є: він у відносинах із певним образом, який ми створюємо. Як дістатися до себе справжнього, як ризикнути і себе справжнього у цих стосунках показати? Це мені дуже цікаво, я про це і сама багато думаю, і працюю багато.

Оберіть терапевта