Досить часто люди приходять до психотерапевта зі словами: «Зробіть так, щоб я припинив це переживати. Я хочу, щоб мені перестало бути так боляче».
Нам здається, що страждаємо ми від того, що так сильно переживаємо. Але найчастіше страждаємо ми саме від того, що намагаємося не переживати. Є думка, що найбільше страждання приносять саме зупинені почуття. Вони перетворюються на болісний клубок десь у тілі. Іноді їх навіть можна відчути фізично: хтось буде відчувати біль у грудях, хтось — у животі, у когось нитиме під лопаткою.
Людям часто здається, що якщо дати проявитися всім почуттям, які є всередині, то впоратися з цим буде неможливо. Ніби почуття можуть захопити, розірвати на частини, буде складно зупинитися. Ми боїмося психологічного болю й усіма способами намагаємося захиститися від нього. Це й зрозуміло. Ніхто не хоче переживати біль. Хоча насправді відчувати біль, коли боляче, — природно і нормально. Рана на тілі спочатку болить, а потім загоїться потихеньку, якщо за нею доглядати правильно. Біль сигналізує: зверни увагу на це місце, подбай, будь дбайливим.
Мені здається, що одне з найбільших страждань приносить зупинена любов.
Є думка, що будь-яка психопатологія — це наслідок відмови від любові. Коли людина втрачає надію на любов у відповідь, раниться, відсторонюється і закриває своє серце. І відрізняються лише форми цієї відмови.
Любов заведено називати почуттям. Хоча це скоріше комплекс почуттів. Вона включає в себе і тепло, і ніжність, бажання торкатися, потяг, прагнення до. Тепле, трепетне почуття, яке народжується всередині й ллється назовні, коли обставини для цього сприятливі. Коли об'єкт любові доступний, видимий і любить у відповідь.
Що ж робити, якщо об'єкт любові недоступний, не відповідає взаємністю, розлюбив, зустрів іншу/іншого, бути разом заважають зовнішні або внутрішні обставини? Одним словом, не склалося. З іншого боку ніхто не чекає. Людину з її почуттями не зустріли так, як вона того очікує. Вона починає страждати.
І робить висновок: «Ці страждання від любові».
Що зазвичай роблять у таких випадках? Можна сказати драматично: намагаються свою любов убити. Згорнути, знищити. Зробити що завгодно, аби тільки не відчувати більше. Любов — це «рух до». І ось цей рух зупиняється: відторгненням, соромом або страхом відчути сором чи відторгнення. Мені здається, що цей зупинений рух до іншого і є тим, що приносить додаткові страждання.
Вас може зацікавити: Коли світлі почуття болять
Є навіть цілий «комплекс заходів із убивання любові». На допомогу приходять алкоголь або інші види залежностей. Можна намагатися знецінити об'єкт любові або постаратися якнайшвидше знайти заміну. Часто ми намагаємося зробити ненависною ще недавно кохану людину, шукаємо в ній недоліки.
Якщо говорити про переживання розставання, то особливо болючим мені здається спроба знецінити й обнулити весь попередній досвід. Тоді ми сумуємо не тільки про втрату чогось у теперішньому, але й насильно намагаємося забрати в самих себе цілий шматок уже прожитого життя. Усе хороше, що було в минулому. І втрата стає ще масштабнішою і ще болючішою.
А що, якщо не поспішати?
Не намагатися обірвати зв'язок насильно, завчасно, поки він ще живий.
Я хочу бути зрозумілою вірно. Зберігати любов у серці — зовсім не означає стукати в закриті двері або чекати чарівних змін.
Можна продовжувати любити. Але це зовсім не означає бути разом. Це може прозвучати дивно. «Адже коли я люблю людину, я хочу з нею бути. І якщо цього не відбувається — ця неможливість приносить мені страждання». Так, я повністю з цим згодна. Але тут ми повертаємося до тієї точки, де ідеальний варіант уже не стався. Це не історія про щасливу і взаємну любов. Це текст про те, як впоратися, якщо взаємної і щасливої любові не сталося.
І я хочу запропонувати ще один спосіб, на додаток до вже відомих.
Він полягає в тому, щоб визнати, що любов є і поки що продовжує бути. При цьому можна вирішити перестати чекати, докладати зусиль. Це не означає програти. Це означає вибрати більше не боротися. Дуже важливо не тільки перестати боротися за іншого, але й перестати боротися із самим собою, зі своїми почуттями та своїм серцем. Дати проявитися у всій повноті і любові, і болю, і злості, і розчаруванню, і ніжності, і відчаю.
Переживання, яке розгортається, рухається, тече, змінюється, а не застрягає шматком криги всередині — живе, а значить, і ми залишаємося живими. І на зміну болю приходить смуток, а за ним — полегшення, а там, можливо, і нова любов.
Наприкінці я хотіла б поділитися з вами способом прощання давніх індіанців. Це звернення до людини, з якою ви хочете попрощатися, зв'язок з якою ви хочете відпустити. Якщо немає можливості зробити це фізично, можна подумки уявити її образ. І сказати їй ці 5 фраз:
«Я прощаю тебе за...
Я прошу вибачення в тебе за...
Я вдячний тобі за...
Я люблю тебе.
Прощавай.»
