Оля Іванюк-Долженко. 5 запитань про травми прив’язаності

Гештальт-терапевтка Оля Іванюк-Долженко відповідає на 5 запитань про травми прив’язаності. Залежно від надійності і емоційної включеності наших значущих дорослих, ми можемо сформувати різні типи прив’язаності. Це вплине і на наші дорослі відносини. Але травму прив’язаності можна виявити і дослідити в психотерапії.

Що таке травма прив’язаності?

Щоб говорити про травму прив’язаності, важливо спочатку сказати, що таке прив’язаність. Це те базове, фундамент, який дитина отримує у взаєминах з базовим дорослим для розвитку себе, для розвитку своєї психіки й ідентичності як такої. Це той фундамент тепла і любові, який в подальшому дитина переноситиме як досвід в усі інші відносини. Або ж не переноситиме, якщо не було достатнього наповнення в дитячому віці. Формується прив’язаність дійсно «на старті», є різні погляди на періодизацію, але найбільш загальний — це від 0 до 3 років, іноді до 6 років. Травма — це порушення цієї прив’язаності, яке відбувається, знову ж таки, в цьому періоді. Якщо говорити про травму прив’язаності, — це якийсь дефіцит, із яким дитина стикається в ранніх стосунках, і ті прогалини, які вона намагається все життя наздогнати, дібрати, доповнити, наситити.

Які бувають травми прив’язаності?

Цю тему вивчали різні психологи і психіатри, напевно, слід почати з Боулбі. Вони спостерігали за тим, як дитина реагує на наближення чи віддалення матері, на зникнення матері та її повернення. На підставі різних реакцій вони змогли виділити різницю в прив’язаності. Найбажаніша, напевно, найприємніша — надійна прив’язаність. Те, до чого ми завжди прагнемо. Якщо ми бачимо, що приходить спокійна мама, досить емоційно включена, врівноважена, де є відчуття, що вона правда присутня в житті дитини, є досить хороший міцний контакт, — тут ми можемо говорити про надійну симпатію. Коли дитина потроху починає віддалятися, але потім може повернутися. Є відчуття безпеки і довіри в просторі. Коли мама «регулярна»: є відчуття, що мама дійсно присутня в моєму житті. Коли ця безпека стійка, вона дійсно властива, багато хто хотів би там бути і чи туди прямує.


Можливо вам буде також цікаво: Про що говорять тривожні сни?


Наступний вид — тривожно-амбівалентний тип прив’язаності, де ми можемо спостерігати дуже багато тривоги. Коли мама то є, то немає, то є, то немає. Неможливо передбачити, коли вона буде з'являтися і коли зникати. І є відчуття високої тривоги і безсилля, безпорадності, коли я не знаю, коли повернеться мама. Це також супроводжується емоційним розривом в контакті та спустошенням. Реакція, наприклад, на зникнення та повернення може бути різною. Тобто або я можу кидатися обійматися, плакати, а в дорослих стосунках — намагатися постійно перевіряти контакт: «А ти досі мене любиш, а де ти зараз, а коли ти будеш вдома?» Або ж, якщо не було дозволу на прояв моїх емоцій, тобто не було легалізації прояву переживань, дитина закривається і в певний момент вже не показує, що вона реагує. У цьому, власне, тривожна амбівалентність. Дитина намагається внутрішньо впоратися зі своєю дуже великою енергією люті та безсилля. Дуже часто можна зустріти співзалежності — це саме ті люди, які не можуть без іншої людини. Завершення стосунків для них — це завершення життя.

Наступний тип — це уникаюча прив’язаність. У тому прикладі, який я наводила, це коли мама то є, то немає, але тривалість її відсутності більша і дитина отримує якийсь меседж, що очікувати близькості безглуздо, це дуже боляче, я ранюсь, не можу дочекатися мами. Коли мама не реагує або інша доросла людина не реагує на мої заклики про допомогу. Це одна із цеглинок, яка вкладається в цю травму прив’язаності — коли є велика емоційна дистанція, немає контакту зі своїми переживаннями, зі своїми відчуттями, люди не розуміють, що з ними відбувається. Їм ніхто не підказував ніколи, що це ти сумуєш, це злишся. Це люди, які справді дуже раціональні, вони в своїй мушлі, неможливо дійти до якихось переживань на початковому етапі, досвіду такого немає і це дуже болісно. Оскільки є досвід поранення, вони думають «краще мені без стосунків, ніж бути в них». І зазвичай це ті люди, які потрапляють в пару із співзалежним, цим тривожно-амбівалентним. Ці пари дуже часто складаються компліментарно. Контр-залежний, який уникає близькості, уникає її, тому що у нього немає безпечного досвіду перебування в ій близькості, хоча він її хоче, дуже хоче, але вийти за ці межі і перейти цю стіну не може. І люди тривожно-амбівалентного типу дуже сильно хочуть близькості, постійно намагаються притягати. Це такий танець: один наздоганяє, інший тікає, такі пари дійсно існують, і це дивний симбіоз, який теж можна намагатися якось розрулити.


Рекомендуємо також почитати: Матусін спадок


Наступна травма, наступний вид — це ті, які не ввійшли в попередні види, вона називається дезорганізована. Це або сироти, або коли не було батьків, або дуже складний травматичний досвід, люди, які жодним чином не наближаються або діють досить суперечливо. Це ті самі гойдалки, часто є селф-харм, тобто це ті люди, які заподіюють травми і біль собі, тому що у них багато невираженою агресії до основної фігури.

Як зрозуміти, що у мене травма прив’язаності?

Дуже хороша діагностична штука — це те, що добре помічається в стосунках. Складнощі у стосунках або в починанні нових стосунків. Ще діагностична штука, – якщо у мене народилася дитина і я потрапляю в якісь моменти залипання, можливо, будуть флешбеки на рівні переживань, оскільки це довербальний досвід, він дуже добре простежується тілесно. Це напруження, затиснення, сковування, залипання — коли я дію за одним якимось сценарієм, це теж момент-тригер, щоб придивитися. Або я прочитала багато різного і у мене виник глибший інтерес до себе — зрозуміти, відстежувати, помічати щось в собі, рефлексувати. А можливо, піти до психотерапевта, із яким разом в контакті це буде дуже цікаво і ресурсно дослідити.

Що робити, якщо у партнера травма прив’язаності?

Тут, напевно, було б важливо сконцентруватися на тому, що це відбувається в стосунках, і тут виникає питання розвитку стосунків і цінностей. Якщо ви щось помічаєте, ви можете говорити зі своїм партнером, але не лікувати його все-таки. Коли ви в стосунках намагаєтеся лікувати свого партнера, це ваша позиція переважання, вища позиція, це точно не про рівність і не партнерство. Якщо у вас є можливість, ви можете піти на парну терапію і спробувати ваш контакт розглянути на терапії. Або ж, можливо, порекомендувати індивідуальну особисту терапію. Але знову ж таки, це важливо робити дуже обережно, оскільки будь-які зміни будуть впливати і на ваші стосунки, будьте до цього готові. Тому що якщо ви думаєте, що партнер має в чомусь якісь вади, то для початку придивіться до себе, — там теж може бути дуже цікаво.

Як психотерапія працює з травмою прив’язаності?

Прив’язаність формується в контакті, вона проявляється в контакті і живе в контакті, відповідно, терапевтичний контакт з клієнтом — це дуже гарне поле, де всі ці особливості можуть проявитися, досліджуватися, спостерігатися. Терапія працює безпосередньо в цьому контакті, в живому форматі. Працює терапевт з відчуттями, з рівнем усвідомлення, ми потроху повертаємо клієнту його відчуття, в цьому контакті якось підсвічуємо цікаві місця, цікаві переживання. Працюємо на відновлення цілісності і дорощування внутрішньої частини, яка тоді залишилася в дефіциті. Це дійсно важливо помітити, що тоді були дефіцит і страх, а зараз я з партнером, я можу цей трафарет нести і в ці відносини, але партнер насправді надійний, дорослий. Або я знову вибрала партнера, який не дасть мені надійності. Це про зауваження, про «розплющення очей» і усвідомленням. Про те щоб допомогти клієнту все-таки взяти відповідальність за своє життя, за свої дорослі рішення, за вибори або не вибори. Тому що якщо я знову вибираю бути за стіною, не йти у стосунки і боятися того, що мене відкинуть, або, наприклад, відкидати першою і не доходити до цього моменту, — це цікаві штуки, які можна приносити на терапію і розбирати. Для того щоб розуміти, що я роблю. Якщо я починаю усвідомлювати, я можу щось з цим робити і знаходити точку своїх можливостей, пробувати змінювати контексти, міняти мою середу і мої дії, щоб мати інші результати.


Іноді реакція оточення травмує сильніше, ніж сама ситуація

Оберіть терапевта

Ми використовуємо файли cookies, щоб користуватися сайтом було легко та зручно. Залишаючись на сайті, ви погоджуєтеся з нашою Політикою конфіденційності

Погоджуюся