Як сформувати здорову ідентичність?

«Доброго дня, а ви хто?»

Питання складне у своїй простоті. На нього точно знайдеться безліч відповідей. Усі вони щось скажуть про вас. А далі прийде наступне питання, вже не озвучене, — «а хто ж я насправді?». Наближаючись до нього, ми легко чіпляємося об питання «а який/яка я?» і, пробираючись через «навіщо я?», повернемося до того ж «доброго дня» і «хто тут?».

Усе це питання, з яких складається складне поняття «ідентичність» — те, ким ми є.

Частина цього досить проста і визначена нашим ДНК — характеристиками, які у нас однозначно присутні. А ось з іншим не все так просто. І йдеться тут навіть не про епігенетику. А про все те особистісне і соціальне, що складно однозначно виміряти цифрами. Я знаю, як точно відповісти на питання про мій зріст, вагу або вік. Але от наскільки я хороша, розумна чи добра, — визначити складніше. Навіть «чим ви по життю займаєтеся?» часто стає непростим питанням. На десерт залишиться ще «а окей вам з цим?».

На всі ці питання ми відповідаємо все своє життя. В одні періоди вони прості й зрозумілі, в інші — складні й болючі, вони настирливо приходять до нас самі, вимагаючи відповіді. У моменти великих змін ці питання марширують повз нас, такий стан іменують кризою ідентичності — життєвим періодом, коли я вже й справді не знаю, як відповісти на питання «хто я?», я щиро не розумію «який/яка я?» і тим більше «куди я?». І все це мене не радує.

Причиною криз ідентичності стають не тільки складні моменти або втрати. Часом їх спонсорами можуть стати й, здавалося б, радісні зміни, — наприклад, нова важлива робота.

Об'єднуючим стає те, що ці зміни приносять нові умови, нові якості та характеристики, які ми не можемо вписати в стару систему координат: не знаємо, як їх назвати, як оцінювати, як співвідносити з минулим досвідом. Щось схоже може траплятися при спробі пояснити прабабусі, хто такий таргетолог — ця професія існує, але не має зрозумілого для неї визначення, а може, їй не вистачає розуміння цілої частини онлайн-реальності.

На чому будується наша ідентичність

Наша ідентичність — це щільний зв'язок чотирьох аспектів:

1. Знання про себе. Усе моє минуле, мої характеристики, якості: я отримав вищу освіту, маю -надцять років робочого стажу, брата, дітей і собаку.
2. Переконання про себе, концепції. Я добра людина, я підприємець, я чесний і гідний.
3. Самооцінка. Те, що я добрий, — це (не)добре, я (не)достатньо заповзятливий або (не)достатньо хороший у своїй роботі.
4. Соціальні ролі. Друг, кум, сват, брат.
   

Нас не турбують настирливі питання ідентичності, якщо:

1. Ці 4 аспекти достатньо розвинені: знань про себе мені достатньо, щоб розуміти, що відбувається, а зрозумілих мені переконань про себе, — щоб пояснювати те, що відбувається зі мною.
2. Вони узгоджені одне з одним. А не «мене тут чомусь постійно хвалять колеги. Напевно, вони від мене чогось хочуть. Я ж точно знаю, що моя робота так собі, та й я ніколи не був здібним, — мені це завжди говорили».
3. Мені окей з цим. У мене не виникає ніяковості, коли мені потрібно розповісти, чим я займаюся, я можу відкрито говорити про свої переконання, я не соромлюся і не боюся говорити про свій вік, досвід, орієнтацію чи інші сторони.
4. Це мінливі параметри, які відображають те, що відбувається в моєму житті. Наприклад, я бачу, як відрізняються мої знання та переконання про себе наприкінці університету і після 5 років успішної роботи у великій компанії. А не «я все ще вважаю, відчуваю й оцінюю себе як дочку, хоча я вже давно і сама мати».
   

Звідки береться криза ідентичності

Часом зрозумілого стає менше, а питань більше. Вони приходять у наше життя разом зі змінами. Нам стає складно з самим собою і своїми питаннями до себе, коли:
1. Якась із цих сфер перестає бути нам зрозумілою: «Мені вчора діагностували депресію, і я щось узагалі не розумію — це я тепер ненормальний чи що?»
2. Ця серцевина не змінюється, незважаючи на те, що все навколо досить сильно змінилося. «Я — затятий мандрівник. А це мої друзі-тусовщики. У них, правда, вже давно сім'ї, діти і робота, і ми вже роки 3 як не спілкувалися, але ми ще ті бродяги, от правда».
3. Наше життя схоже на кілька різних історій, які не виходить зв'язати воєдино, і ми відчуваємо з цього приводу ніяковість. «З понеділка по п'ятницю я керівник великого відділу, вимогливий і уважний — у мене все під контролем і сплановано. А з суботи по неділю я дістаю свій старий образ, ми з друзями виступаємо в байк-клубах і взагалі робимо, що захочемо. Правда, я дуже переживаю, щоб мене випадково не побачив хтось із моїх співробітників. Доводиться їздити на зльоти до іншого міста».
І тоді частини єдиного цілого стають конструктором, який ну просто не тримається разом. Саме цілісність — основа ідентичності. Вона ж ґрунтується на динамічній рівновазі — гнучкому, мінливому балансі.

Як сформувати гнучку і здорову ідентичність

Вирішення питань ідентичності — це не результат: цей конструктор не можна просто зібрати й поставити на полицю, щоб більше не розвалювався. Це процес: зрозуміти алгоритм збірки, навчитися міняти старі деталі на нові, наловчитися керувати ними.

Цю гнучкість руху, мінливу стійкість нам дає:

1. Самоаналіз і самодослідження: ми уважно розглядаємо всі частини конструктора, які є у нас зараз: що це таке і звідки. Тут ми гарненько переглядаємо шафу зі знаннями про себе і список правил-переконань про себе — все, що там завалялося. Тут нам допомагають щоденники, якісні особистісні тести й опитувальники, а ще люди, які вміють вчасно ставити правильні питання, хороший психолог.
2. Розвиток саморозуміння і причинно-наслідкових зв'язків: ми вивчаємо властивості цих частин конструктора, їхні функції, намагаємося зрозуміти, навіщо вони тут, як вони впливають одне на одного і на навколишнє. Якщо на першому етапі ми відкопали в нашій шафі, наприклад, тривогу, зрозуміли, звідки вона там з'явилася, то далі уважно дивимося на те, як ця тривога впливає на нас, наше життя, наших близьких — і навіщо вона, як і раніше, залишається в цій шафі. У цьому хорошим супутником для нас стає психотерапевт.
3. Цілепокладання: ми формуємо уявлення про те, яким ми хотіли би бачити зібраний конструктор, як він повинен виглядати, що робити, а чого не робити. Таке бачення конкретних цілей природним чином проявиться після хорошої інвентаризації та аналізу на попередніх етапах.
4. Конкретні рішення та дії: маючи цілі, ми вже бачимо, які деталі зайві, а яких не вистачає. І тут ми плануємо, як позбутися непотрібного і де придбати відсутнє. Комусь тут потрібен буде тренер або вчитель англійської, комусь — юрист або стиліст, а комусь — психотерапевт або коуч.
5. Уважність: уміння помічати зміни, появу нових деталей та їхній вплив. Тут хорошим помічником стануть практики уважності, майндфулнес, що допомагають без оцінки бачити справжній момент і розвивають усвідомлений вибір — на противагу імпульсивному реагуванню.
6. Доброта до себе: уміння за самооцінкою бачити і відчувати самоцінність, говорити з собою, як зі своїм добрим другом. Існують як окремі практики усвідомленості, спрямовані на розвиток доброти до себе (наприклад, практика відома як «медитація люблячої доброти»), так і цілі психотерапевтичні напрямки, що виросли на цій ідеї (наприклад, compassion-focused therapy).

І це саме те, чому вчить психотерапія. Психотерапевтична робота завжди відштовхується від питань саморозуміння і самоприйняття, власної історії (її минулого, сьогодення і майбутнього). Через конструювання цілісності, ідентичності психотерапія працює над умінням писати велику і живу історію свого життя, а не набір розрізнених оповідань із незрозумілим фіналом. І жити це життя.