Технології проникають в усі сфери життя, і психотерапія — не виняток. Але чи може штучний інтелект замінити емпатію та живе спілкування? Чи є доступність ШІ перевагою чи недоліком? Як ШІ вже сьогодні використовується в психотерапії і які можливості та ризики це створює для клієнтів і терапевтів, — ми запитали у психотерапевток Тритфілд.
Відповідає психотерапевтка Маша Цуканова
Враховуючи швидкий розвиток штучного інтелекта, важко передбачити його довгостроковий вплив на психічне благополуччя і роль в суспільстві. Як сучасна психотерапія у вашому підході ставиться lj розвитку ШІ і потенційного поєднання терапії та ШІ?
Не відповім за всіх гештальт-терапевтів, але особисто я ставлюся до ШІ із настороженістю. Гештальт-терапія стоїть на трьох методологічних стовпах: феноменологія, теорія поля та діалог. Так от, за всіма трьома фронтами ШІ не здатний замінити живу людину. Коли клієнт спілкується з ШІ як із психологом, надто багато важливих діагностичних та терапевтичних процесів залишаються за бортом.
Почати хоча б з простого. ШІ не бачить пози, жести і міміку клієнта, він не обробляє інтонації і паузи. ШІ все одно, якщо клієнт різко змінив тему, перервав діалог або раптом змінився в настрої. Він геть не талановитий в тому, щоб збирати і перевіряти інформацію про клієнта, а для того, щоб написати йому пристойний промпт, треба самому мати як мінімум психологічну освіту. У ШІ немає кордонів, тому йому пофіг на сетінг: йому норм і якщо клієнт насідає на нього по 5 годин щодня, і якщо клієнт уникає спілкування. Він не створює з клієнтом справжніх стосунків, не відчуває почуттів, не забезпечує живої присутності. У нього немає досвіду, віку і гендеру: він не може дати клієнту ані зустрічі у спільності, ані у відмінності. Він не має свободи волі та своїх потреб: він за визначенням не зустріне клієнта на межі контакту. ШІ не вийде з клієнтом із трансферу і контр-трансферу: зайти — зайде, а от вийти не зможе.
Більше того, якщо клієнт має проблеми з виходом у живий контакт, ШІ може їх тільки посилити. А його звичка підтримувати співрозмовника може зіграти злий жарт там, де варто було б фруструвати клієнта. Він може дуже інфантилізувати клієнта, виконуючи його забаганки. І посприяти тому, щоби клієнт звикав до функціонального контакту. Окрім того, якщо у клієнта є схильність до залежної поведінки, ШІ може стати черговим обʼєктом залежності.
Зрештою, основна загадка для мене, коли клієнт звертається до ШІ як до психолога, — який саме це психолог? Психоаналітик, когнітивно-поведінковий терапевт, транзактний аналітик, гештальтист? А якщо гештальтист, то якої школи? Без цих вхідних незрозуміло, на яку філософію і методологію спирається ШІ, у що він вірить, отже, куди веде клієнта.
Звісно, якщо клієнт має психологічну освіту, він може дозволити собі розкіш сформулювати запит на кшталт «поговори зі мною від імені Фредеріка Перлза, засновника гештальт-терапії, причому в пізньому періоді його творчості», але звичайному клієнту ці тонкощі недоступні, і тоді з ким він взагалі розмовляє?
Чи є ймовірність, що ШІ «інтегрується» у тему психічного здоров’я як допоміжний інструмент (наприклад, для самостійної рефлексії клієнтів чи «підтримки» між сесіями)?
Якщо ми говоримо про якісь суто функціональні речі, то ШІ цілком може бути тут корисним. Наприклад, мені в сесіях куди цікавіше проводити дослідження особистості, влаштовувати гештальтистські експерименти або виходити в близький діалог із клієнтом, ніж, наприклад, навчати клієнтів базовим протитривожним технікам чи правилам ненасильницького спілкування. У цьому сенсі ШІ — хороший помічник: і клієнту не потрібно оплачувати окрему сесію, щоб отримати корисні для нього інструменти, і терапевт може сконцентруватися на справді цікавій роботі, на яку ШІ не здатний.
Є категорія клієнтів, котрим важливі інтелектуальні опори — теорії, пояснення. Їм безпечніше рухатись у новий досвід, якщо вони знають, як і чому це працює. Таку психоедукацію ми, терапевти, найчастіше даємо на сесіях, але вона в будь-якому випадку виходить досить стислою і поверховою, тому що ми обмежені рамками сесії і в цей час важливо провести багато іншої роботи, окрім психоедукаційної. З ШІ у проміжках між зустрічами клієнт може дізнатися більше про ті теорії, які згадав у сесії терапевт.
Недосвідченого клієнта я не стала б відправляти до ШІ по допомогу в саморефлексії, тому що так можна багато чого собі надіагностувати і самого себе стигматизувати. Тут запросто можна потрапити в ситуацію з «Трьох у човні», коли герой відкрив медичний довідник і знайшов у себе все, окрім пологової гарячки. Однак досвідчені клієнти, які вже розуміють, що не можна запхати складну людину в сухі схеми та шаблони, мабуть, можуть пограти з ШІ із задоволенням та користю.
А ось за підтримкою до ШІ я не відправляла б клієнтів категорично — навіть найдосвідченіших. Підтримка у виконанні ШІ — прямий інструмент інвалідизації та інфантилізації. Фастфуд, який запросто може відучити людину організовувати собі зв’язки з живими людьми, жити в дорослому світі, де безумовної любові та підтримки не існує, де потрібно вміти просити та бути вразливим, витримувати напругу, тривогу, невизначеність, відмови та регулювати інших стосовно того, яка саме підтримка нам підходить, а яка ні.
Вас може зацікавити: Дейтинг у сучасних контекстах: як застосунки для знайомств впливають на наші взаємини?
Відповідає психотерапевтка Анастасія Єскіна
У соцмережах можна побачити історії, як люди звертаються до штучного інтелекту не тільки з конкретними технічними задачами, але й для «спілкування». І навіть формують певний емоційний зв’язок і звичку до цих діалогів. Як, з точки зору психології, можна зрозуміти і пояснити феномен «стосунків», прив’язаності чи навіть закоханості в штучний інтелект? Якщо я відчуваю прив’язаність до ШІ, із яким спілкуюсь, що це про мене говорить?
Використання штучного інтелекту для спілкування на особисті теми стає все більш поширеною практикою: люди діляться своїми найбільшими страхами, переживаннями, соромом, дозволяють собі бути максимально вразливими та чесними — більше, ніж у реальній комунікації. Та що це говорить про нас і які ризики може нести? По-перше, це може свідчити про наявність у людини актуальної потреби, яку вона до кінця не усвідомлює або не здатна задовольнити у реальному світі. Наприклад, у когось це буде потреба в розумінні та співчутті, у когось — у турботі та увазі, у когось — у підтримці та слушній пораді, а у когось — навіть у близьких стосунках та закоханості. Використання штучного інтелекту тут питання вторинне — він лише інструмент, але чи здатен ШІ закрити всі ці потреби насправді? Запитайте себе: що я отримую від ШІ в особистому спілкуванні, чого не маю в реальному житті?
По-друге, стосунки з людьми — це завжди ризик. Найближчий друг може не зрозуміти, родина — не підтримати, кохана людина — піти. Також у стосунках можуть з’являтися думки: «мене забагато», «зі мною складно», «я не хочу ускладнювати іншому життя своїми проблемами», «я маю впоратися самотужки». Ризик бути засудженим, неприйнятим або осміяним у взаємодії з ШІ практично відсутній, що забезпечує «стерильні» умови, неможливі у реальному світі. Усі ці фактори створюють безпечне середовище, де людина може бути собою у своїх проявах — без засудження та страху бути відкинутою (через стереотипи, соціальні норми, не підтримуюче оточення або його відсутність взагалі). У таких умовах може виникнути враження, що мене нарешті розуміють і чують по-справжньому, а це, в свою чергу, навіть викликати відчуття прив’язаності та любові. Запитайте себе: чи відчуваю я безпеку бути собою по-справжньому з іншими людьми?
Ще одним важливим фактором є доступність ШІ, вам достатньо просто мати телефон та підключення до інтернету. З реальними стосунками все не так просто, адже вони завжди про неідеальних людей: іноді втомлених, іноді злих чи засмучених, з різним досвідом та історіями. Також варто зазначити, що ШІ дає можливість повного контролю: можна обирати тему, форму, глибину розмови або просто зникнути в будь-який момент. Запитайте себе: чи легко мені просити про допомогу та підтримку інших людей, чи частіше я справляюся самотужки?
Також важливим нюансом є те, що ШІ позбавлений власних переживань — він підлаштовується, віддзеркалює людину, підтримує в її проханнях, без осуду сприймає інформацію. Через це ШІ легше ідеалізувати: бачити в ньому те, що хочеться і чого немає у реальності, проектувати образи та мрії, які насправді існують лише в нашій голові. Через ідеалізацію може скластися ілюзія глибшого зв’язку та виникнути справжня прив’язаність, адже в образ легше закохатися, ніж у реальну, недосконалу людину, з якою неминучі конфлікти, розбіжності у поглядах, настроях, звичках тощо. Запитайте себе: чим я ділюся тільки зі ШІ і що мене зупиняє поділитися цим з іншими людьми?
Отже, з точки зору гештальт-терапії, я б розглядала цей феномен як один з механізмів переривання контакту — спосіб, яким людина уникає або спотворює справжню взаємодію з навколишнім світом, щоб уникнути дискомфорту. І тут виникає останнє, але не за важливістю, запитання: чого я таким чином насправді уникаю?
Вас може зацікавити: Що таке психоаналіз? Історія, основні поняття і сучасний психоаналіз
Відповідає психотерапевтка Тетяна Наліжита
З кожним роком виходить все більше мобільних застосунків у категорії «психічне здоров'я». Від звичайних трекерів настрою чи звичок — до таких, що обіцяють допомогу з панічними атаками, тривогою чи навіть депресією. Які типи таких застосунків можуть бути корисними, а які ні на що не впливають або навіть шкодять? Як непрофесіоналу зорієнтуватися, що варто використовувати, а що ні?
У широкому полі застосунків для психічного здоров’я є такі, що можуть стати помічним доповненням до психотерапії або і самостійним інструментом покращення стану, також, безумовно, є застосунки, що можуть бути шкідливими. Ключовим у тому, допоможе чи зашкодить вам застосунок, я вважаю те, як саме ви його використовуєте. Я прихильниця такої позиції: «те, що не турбує, — лагодити не потрібно», тому при виборі застосунку я рекомендую почати з визначення вашого запиту. Для цього зупиніться, дайте собі час і подумайте про те, яку саме проблему ви намагаєтесь вирішити. Якщо ви — людина, яка легко «купується» на рекламу чи забуває, за чим зайшла в соцмережу після 10 хвилин скролінгу, — є велика вірогідність, що ви завантажите відразу 5 різних додатків, а потім будете почуватись перевантаженими тим, що вони виринають в сповіщеннях і хочуть, щоб ви щось відмічали і проводили щоденні рефлексії. Така стратегія неодмінно призведе до підвищення тривожності.
З мого досвіду, найпопулярнішими запитами, для яких клієнти використовують психологічні додатки, є наступні:
1. Відслідковування змін настрою. З цим запитом додатки дуже гарно справляються. Щоденно додаючи інформацію, ви створюєте такий собі календар настрою, на який можна подивитись і порівняти отримані дані з тим, як ви самі оцінюєте ваш стан. Наприклад, хтось побачить, що почувається пригніченим частіше, ніж думав, хтось навпаки — що «хороші дні» все ж таки були, хоча в пам’яті вони «затерлись». Якщо додавати інформацію про активності, — ви також можете знайти певні кореляції і побачити, як вони впливають на ваше самопочуття в наступні дні.
2. Ведення регулярних записів. Якщо ви готові приділити час письмовому дослідженню певної теми, хочете вести регулярні рефлексії після психотерапії або ж відчули потребу загалом більше «спілкуватись з собою», — вам можуть стати в пригоді електронні щоденники чи застосунки для рефлексії. Такий застосунок нагадує вам, що прийшов «час на подумати», і що він у вас в пріоритеті. Тут дуже важливим є не обманути себе в тому, що у вас є бажання писати щоденник і робити регулярні рефлексії. Самопримус в спробах витиснути з себе хоч якусь рефлексію не вважається дієвою психологічною технікою.
3. Навчання\підтримка рутини медитацій. Існує безліч додатків, які нагадують про медитації, слугують таймером, а також містять керовані медитації чи просто музику, яку можна застосовувати під час них. Якщо ви маєте бажання впровадити в своє життя медитації, — будьте готові до того, що це займе час та іноді викликатиме опір, як і психотерапія. Однак медитації дійсно є одним з ефективних і науково доведених способів зменшити тривожність. Відповідно, такі додатки можуть допомогти вам навчитись процесу медитації, налагодити рутину і підтримувати вашу мотивацію продовжувати.
4. Допомога в заземленні. Техніки заземлення — це тілесні та дихальні вправи, які допомагають перемістити увагу на тілесні відчуття та теперішній момент. Таким чином вони знижують рівень тривоги та допомагають справитись з гострими почуттями в моменті. Якщо ви хочете почати використовувати техніки для заземлення — тематичний застосунок стане вам каталогом, що завжди під рукою. Водночас, якщо вам доступні такі альтернативи як прогулянка на природі, розмова з підтримуючою людиною чи душ\ванна, — це не гірші способи заземлення, ніж дихання за технікою. Важливо зазначити, що є люди, у яких дихальні вправи викликають посилення стресу. Якщо ви відчуваєте, що так відбувається у вас, — це варто прийняти як психічну особливість і не пробувати змінити силою.
5. Обмеження на використання телефону чи соцмереж. Застосунки, які обмежують вас винахідливими (і не дуже) способами від постійного скролінгу соцмереж чи лімітують екранний час, не завжди знаходяться в категорії додатків для ментального здоров'я. Як на мене, вони одні з найважливіших саме в цій категорії, адже допомагають послаблювати рефлекс «нудно\сумно — інстаграм». В наш час багато людей страждають від того, що багато разів протягом дня губляться в соцмережах і, зазвичай, роблять це саме тоді, коли стикаються з неприємними почуттями чи нудьгою. Соцмережі пропонують нам швидкий домапін (викид гормону задоволення і мотивації) завдяки новим картинкам та інформації, і в цьому немає нічого поганого, якщо вам це не шкодить (повертаємось до принципу «те, що не турбує, лагодити не потрібно»). Водночас, часте застосування такого способу розслабитись і перемкнутись може знижувати здатність опрацьовувати негативні почуття, може погіршувати пам’ять та підвищувати рівень стресу. Відтак, можливо, з усіх застосунків для ментального здоров'я найкориснішим для вас стане той, що обмежить час, який ви проводите в телефоні.
Незалежно від типу застосунку, який ви обрали, хочеться запросити вас попрактикувати експериментальний підхід. Не оцінюйте застосунок як хороший чи поганий, не ставте собі жорстких вимог, спробуйте поекспериментувати і дізнатись щось про те, що вам зручно і корисно, а що ні. Звертайте увагу на те, як ви почуваєтесь, коли впроваджуєте вашу нову рутину. Наприклад, відстежте, які почуття викликає у вас інтерфейс, чи не є він для вас занадто агресивним, чи легко зорієнтуватись в меню додатку (чи не буде воно викликати у вас відчуття розгубленості та фрустрації щоразу, коли ви заходите туди працювати з тривожністю). Той чи інший інструмент може підійти мільйону інших користувачів і не підійти персонально вам, і це нормально. Таке самоспостереження дозволить вам переконатись, що те, як ви використовуєте застосунок, не шкодить вам.
Ось декілька пропозицій від мене особисто стосовно того, на які речі варто звернути увагу в цьому експерименті:
- Реалістичні очікування. Використання будь-яких застосунків для ментального здоров’я покликані спростити ваше життя. Вони можуть допомогти налагодити рутину, навчитись медитувати чи бути зручним місцем для записів. Застосунки не лікують від депресії чи наслідків багаторічного ігнорування власних потреб. Не варто чекати від них див.
- Цілепокладання. Спробуйте не завищувати свої цілі, коли налаштовуєте додаток, бо це може призвести до швидкого вигорання. Якщо ви ставите собі за ціль 30 хвилин медитації на день, а сил і часу у вас в реальності є тільки на 5 хвилин, — щоденні нагадування додатка про ціль викликатимуть у вас відчуття незадоволення собою, а це забиратиме у вас ще більше сил. Справа в тому, що коли у нас виникає відчуття незадоволеності собою, — психіці необхідно витратити певну кількість енергії на те, щоб опрацювати це почуття тим чи іншим способом (грубо кажучи, прожити чи витіснити). Психіка робить це «під капотом», тобто цей процес не буде дуже помітним. Більш помітним є те, що рівень енергії після зіткнення з невдачами зменшується. Отже, краще поставити собі меншу ціль, але досягти її, ніж поставити вищу і розчаровуватись.
- Захист від додаткового стресу. Поспостерігайте за тим, як ви почуваєтесь, коли вам приходять сповіщення з застосунку. Якщо відчуваєте напруження в грудях, пришвидшене дихання, збиваєтесь зі справи, відчуваєте, що вам в такий момент конче необхідно виконати всі завдання, які прислав вам застосунок, незважаючи на те, що ви на роботі і ви машиніст метро — то це все означає, що сповіщення піднімають ваш рівень гормонів стресу (і відповідно, тривоги). У такому випадку рекомендую обдумати блокування сповіщень чи їх модифікацію на менш гучний чи яскравий варіант. Це стосується не лише сповіщень від застосунків, які ми обговорюємо, а і загалом ваших налаштувань на телефоні. Ми всі відрізняємось за рівнем чутливості до стимулів. Гучність дзвінка, агресивність сповіщень, вібрація, іконки соцмереж на головному екрані — усе це речі, які не викликають ніяких почуттів у одних людей і викликають суттєвий викид гормонів стресу в інших. Якщо ви належите до останніх — можна спробувати функцію чорно-білого екрану: його використання може суттєво знизити стресовий відгук організму на взаємодію з телефоном.
- Звертайте увагу на свою мотивацію. Якщо вашим основним стимулом повертатись до застосунку буде бажання впоратися з завданням, а справжнього інтересу до тієї медитації чи ведення щоденнику насправді немає — це завдання просто стане обов’язком, який забиратиме у вас ресурси і не принесе жодної користі. Іноді в житті важливо докладати зусилля крізь власне небажання, але цей підхід рідко (або ніколи) працює, коли йдеться про психічну роботу. Тут важливо йти за своїм інтересом і спиратись на внутрішню мотивацію.
- Пастка оверсінкінгу. Оверсінкінг (від англ. overthinking) — це схильність до інтенсивного частого аналізу думок, почуттів і подій. Буває так, що людина застрягає в цьому процесі, не приходить до вирішень і відчуває емоційне виснаження, тривогу та стрес. Не завжди і не всім потрібно приділяти більше уваги своєму самопочуттю чи проблемам. Якщо ви використовуєте той чи інший додаток вже якийсь час: зверніть увагу на те, чи приносить він вам користь? Чи не слугують ваші ритуали, записи в щоденнику та медитації таким собі «місцем втечі» від реального життя? Чи бачите ви рух та зміни в тих питаннях, над якими думаєте? Чи є позитивна динаміка у вашому самопочутті? Якщо помічаєте певне «застрягання» у власних думках, важкість в переорієнтації уваги на зовнішній світ або тривогу від ідеї «забути» чи «перемкнутись» з моніторингу власного стану і внутрішніх процесів, — це може свідчити про те, що вам варто менше часу проводити в тематичних додатках і звернутись за професійною допомогою. Якщо ж ви знаєте про те, що ви маєте схильність до оверсінкінгу, — можна, наприклад, спробувати використовувати додаток з техніками для заземлення в ті моменти, коли ви помічаєте, що вам важко перемкнутись. Комусь виконання таких технік може допомогти вийти з «замкнутого кола». Якщо ви задумались про вибір застосунку і вирішили прочитати статтю перед тим, як обрати його, — це свідчить про усвідомлений підхід, і це вже гарний знак. Якщо ставитись до цього вибору як до експерименту, — ви обов'язково дізнаєтесь про себе щось нове та корисне, навіть якщо зрештою виявите, що застосунки вам не потрібні.
Вас може зацікавити: Етика професійної діяльності психолога. 15 запитань та відповідей
Відповідає психотерапевтка Анастасія Загороднюк
Останнім часом люди все частіше звертаються до ШІ для емоційної підтримки, щоб почути щось приємне або просто виговоритися. Плюси досить очевидні: ШІ безкоштовний і завжди під рукою. Але чи може розмова ШІ замінити професійну психотерапію? В чому ризики використання ШІ як «терапевта»?
The Business Research Company у своєму звіті прогнозують, що об’єм ринку штучного інтелекту (ШІ) у сфері психічного здоров’я у цьому році становитиме $2,1 мільярдів (35,2% ріст порівняно з $1,49 мільярдів в 2024-му). Сюди входить застосування алгоритмів ШІ та обчислювальних моделей з метою покращення розуміння, діагностики, лікування, відстежування прогресу та підтримки при психічних розладах. Приблизно такий само ріст очікується і надалі (до 2029-го року) [2]. А на Crunchbase (сайт-каталог відомостей про стартапи) в серпні 2025 зареєстровано 416 таких компаній [1].
Разом із цим, на Reddit обговорюють психоз, індукований Chatgpt [4], є відомості про випадки, коли люди скоюють самогубства після активного спілкування з ШІ чатботами [5, 10], у людей, які раніше не мали психіатричних проблем, виникають маячення, інші закохуються в ШІ-сутності [6], за допомогою простих переформулювань «для дослідження» у ChatGPT можна отримати інструкції щодо самоушкодження, скоєння суїциду, зловживання психоактивними речовинами та розладів харчової поведінки [7]. А в серпні 2025-го року губернатор штату Іллінойс Дж. Б. Пріцкер підписав закон, що забороняє терапію за допомогою ШІ. Закон забороняє чат-ботам виконувати роль терапевтів і обмежує способи, у які фахівці з психічного здоров’я можуть використовувати ШІ для своєї роботи [3]. Схожі обмеження ухвалили і у штатах Невада та Юта [12].
На мою думку, штучний інтелект дійсно може зробити (і вже робить) революцію в психотерапії, в тому числі збільшивши доступність її елементів для ширшого кола людей (через нижчу вартість). Чому я пишу «елементів»?
Бо, наприклад, в гештальт-терапії є 3 «шари» роботи. Під час сесії робота в цих трьох парадигмах може плавно перетікати одна в одну. Перша — індивідуалістична — в її фокусі уваги людина, її бажання, потреби, тілесні відчуття, почуття та емоції, думки та переконання. Гадаю, що ШІ може ставити хороші питання в індивідуалістичній парадигмі, які сприятимуть рефлексії.
Водночас, ризики використання ШІ чатботів дійсно існують, тому якщо ви користуєтесь ШІ для терапевтичних потреб, я би пропонувала певні правила безпеки:
- пам’ятати, що ШІ чатбот — це не людина (відповідно до дослідження OpenAI та MIT Media Lab Research, люди, які сприймали ШІ як друга, частіше зазнавали негативних наслідків від використання чатбота [8]);
- зважати, що ШІ не дає гарантій достовірності інформації (написано в Terms of Use продуктів, також має назву «ШІ галюцинації»);
- бути свідомими того, як компанії використовують інформацію, якою ви ділитесь в чатах як користувачі;
- в критичних ситуаціях, коли вам важко раціонально оцінити та перевірити відповіді ШІ, натомість поговорити з кимось із людей (є дослідження, які вказують на те, що ШІ некоректно поводить себе в критичних ситуаціях та не може конфронтувати деструктивні думки) [6, 11];
- бути уважними до кількості часу, який ви проводите в чатботі (тривале щоденне використання може шкодити [8]);
- пам’ятати, що ШІ чатбот може бути надто підлабузницьким та підтримувати навіть наявну в людей негативну поведінку [9]. OpenAІ в своєму email-і писали, що працюють над тим, щоб зменшити такий потенційний негативний вплив [6], проте варто бути свідомими цього і на своєму боці.
Ще 2 парадигми, в яких працюють гештальт-терапевти під час, сесій це:
- діалогова — ці терапевтичні елементи сфокусовані на діалозі та взаємодії між клієнтами та терапевтами;
- та польова — та, яка розглядає ширший контекст життя людини та її взаємний вплив із оточенням. Сюди входить і те, що психоаналітики називають переносом та контрпереносом.
Ці рівні, на мою думку, недоступні ШІ, оскільки він не є людиною.
LLM (Large Language Model — велика мовна модель) працює на основі нейронної мережі, спеціально навченої передбачати наступне слово в тексті, спираючись на попередній контекст [9]. Вона не є особою, яка має свій досвід, почуття та думки, а статистично передбачає, що логічно та стилістично підійде далі, натренована на великих масивах даних. А компанії, які розробляють генеративні ШІ чатботи, самі не до кінця знають, чому вони поводяться саме так, як поводяться [6].
Люди мають різноманітні ментальні проблеми через досвід, отриманий в стосунках з іншими людьми. Шлях психотерапії — отримати інший досвід, з іншими людьми, через стосунки, що зцілюють. І хоча ШІ може досить добре допомагати шукати інформацію на теми ментального здоров’я, мабуть, отримувати терапевтичний досвід, спілкуючись не з живою людиною навпроти, а з «найбільш імовірним наступним словом» — це те, чого б я не бажала ні собі, ні своїм клієнтам, хоча питання, чи може він бути терапевтичним і за яких умов, залишається для мене відкритим.
