Зізнаймося: нерідко ми кажемо «так» не тому, що не знаємо, чого хочемо насправді. Ми боїмося залишитись самотніми, а тому йдемо на зайві поступки. Гарна новина в тому, що можна зберегти близьких людей, класні стосунки з оточенням, залишивши власні кордони цілими. Як це зробити, розповідає психотерапевтка Ольга Іванюк-Долженко.
Що таке кордони?
Кордони — це відчуття внутрішньої безпеки, те, що я дозволяю і не дозволяю відносно себе, це моя стабільність. Те, як я відчуваю себе. Це стосується самопізнання та розуміння себе, своїх потреб. Іноді це, здавалось би, банальне вміння сказати «Ні!», а часом — зважене і відповідальне «Так».
Є кордони тіла та психіки. Хтось мене обіймає надто міцно, а мені це неприємно. І тут я можу відчути, що мені цього забагато. Хтось намагається топтатися по моїх цінностях, потребах чи бажаннях. У всіх цих випадках важливо вміти помічати почуття та виставляти власні кордони, регулювати таким чином власну безпеку та цілісність.
Вам також буде цікаво: Криза батьківської ролі
Кордони починають вибудовуватися на етапі дорослішання, ще з батьками. Спочатку, ще немовлям, ми цілковито залежимо від мами та погано відчуваємо кордони, існує єдність, яка власне й забезпечує виживання. Потім дитина поступово формує свої бажання. Наприклад, розуміє, що не хоче броколі. Перші прояви своїх кордонів впливають на те, як ми ці кордони будуємо в подальшому житті. Буває, дитина не має шансу відстоювати кордони, не отримує підтримку від батьків. І тоді людина втрачає чутливість до себе. В дорослому житті вона залежить від інших: очікує, що хтось вирішить за неї, скаже, чого вона хоче. У таких випадках втрачається зв'язок із власними потребами.
Від чого залежать відмінності у розумінні кордонів — і власних, і чужих?
Тут важко дати однозначну відповідь, це і про чуттєвість, і про гнучкість, змогу регулювати, про різність людей. Чим людина старша, тим менше вона гнучка. Хоча це залежить не лише від віку. У вас може бути, наприклад, подруга, яка не помічає кордони, або бос чи партнер. Чутливість до чиїхось кордонів залежить і від покоління, і від людини, і від контексту.
Припустімо, хтось ріс в родині, де важко було самовизначитися, де бажання притіснялися. Є велика ймовірність, що в майбутньому людина буде розмито відчувати себе. Думатиме «Як я можу заперечувати? Як сказали, так і є». Кожна спроба захиститися буде своєрідним випробуванням.
Найчастіше відстояти свої кордони заважає страх втратити близькість. Тобто людина боїться, що якщо вона скаже щось не те, її покинуть. Хоч ця близькість і не є безпечною й стабільною, але часто іншого безпечного прикладу в досвіді бракує. Саме тому, в психотерапії, ми починаємо працювати на поступове безпечне відновлення власної чуттєвості.
Знати та помічати власні кордони — це і вміти орієнтуватися в межах іншого, не здогадуючись, а питаючи, проясняючи. Тут допомагає рівень емоційного інтелекту, наскільки людина орієнтується у власних переживаннях, може їх диференціювати та регулювати, а не ставити все під одну мірку.
Як відстоювати кордони в родині? Якщо батьки телефонують по сто разів або бабуся запитує, коли діти?
Пробувати це робити. Проясняти, говорити. Поступово. Спочатку вашому оточенню це буде незрозуміло. Як це так, все було передбачувано, а тепер — інакше. Спочатку ви помічаєте, що щось не так. Далі про це кажете. Наприклад, просите батьків зідзвонюватись двічі на тиждень. Пояснюєте, що в інші дні зайняті. Варто почати говорити та не сподіватися, що інша сторона це одразу почує і зробить так, як ви просите. Свої кордони доведеться відстоювати пошуком екологічного способу.
Тобто спочатку ми помічаємо свої кордони. А далі вибудовуємо та відстоюємо, або намагаємось зрозуміти, чому не відстоюємо. З цим і працює терапія. Пошук форми вираження та регуляція, — мабуть, найбільше мистецтво. Це коли людина в контакті з іншою максимально зрозуміло та спокійно відстоює свій комфорт. З першого разу батьки не зрозуміли, що розмова лише у вівторок і четвер. Ок. Поясніть ще раз наступного тижня. Важливо вести діалог, а не думати, що хтось здогадається, як вам краще. Ні, не здогадається. Про все треба говорити, пояснювати та вербалізувати, часом кількаразово.
Вам також буде цікаво: Чому підлітки йдуть з дому
Спочатку може бути не дуже ефективно, але це важливі перші кроки. Поступово ми вчимося вибудовувати кордони — «Я доросла. І я знаю, чого хочу».
Чому після початку терапії конфлікти можуть почастішати?
Звісно, ті, хто раніше не помічав ваші кордони, будуть обурюватися, злитися. Всьому свій час. Коли ви починаєте показувати, куди іншим не заходити, зрозуміло, їх це дратуватиме, бо це зміни й вони спричиняють їм дискомфорт.
Коли в терапію приходять люди з цим питанням, прошу клієнтів не робити різких змін. Наприклад, якщо спілкувалися з батьками щодня, потім не зникати раптово на тиждень. Ефекту це не дасть, а замість цього прилетить хвиля токсичності від рідних, коли вони врешті решт додзвоняться. Загалом варто пояснити, що ви вже доросла людина і можете займатись чимось, наприклад, приватним та не мати змоги підняти слухавку. Вас не можна контролювати цілодобовою. Тут йдеться про вміння чекати.
Коли ми говоримо про підлітків, треба також домовлятись. «Я іду на вечірку, а о 23:00 ми зідзвонимось». Важливо виконати домовленість та показати свою відповідальність.
Під час поступового відновлення своїх кордонів людина буде спостерігати конфлікти. Це невіддільна частина такого важливого життєвого періоду, адже сприяє ясності й можливості змін. Особливо коли дитина виростає, коли підліток починає активніше казати про власні бажання. Батькам у ці моменти складно прийняти, що дитина вже не дитина, а доросла особистість, зі своєю думкою.
Як знайти баланс, щоб зберегти і свої кордони, і стосунки?
Якщо говорити про людей, які працюють з терапевтом, вони поступово відновлюють чутливість до себе, починають регулювати дистанцію і близькість у взаєминах. Вони розуміють, що мають право вибору та певну свободу, відчувають свої кордони та можуть сказати «ні». Людина, якій важко відмовляти іншим, своїх кордонів не бачить.
Вам також буде цікаво: 5 питань про токсичних людей
Завжди є шанс, що вас не почують, коли ви скажете, що вам щось не подобається. Але коли ви вже заявляєте про це, відкривається потенціал, енергія. Така агресія екологічна, вона дає вам відчуття стійкості та сили. Ви стаєте впевненішою та відчуваєте, що маєте право казати «ні». Ви знаєте, що і вам можуть відмовляти, однак це вас не руйнує.
І цей самий баланс із сім'єю створюється поступово. Іноді можна змінити «ні» на «так». Але в цьому вже буде власна думка та розуміння, де бажання, а де страх.
Ще важливо чітко пояснювати свої бажання. Буквально на пальцях. Наприклад, добре навіть уточнити партнеру, як вам хочеться, щоб до вас звертались, як до вас торкатись, що саме приносить вам задоволення, а що будить внутрішніх драконів.
При цьому також важливо бути гнучким. Десь можна більше поступатися, а десь бути стійкішим. Та що б ви не робили, пам'ятайте, що ви маєте право відчувати саме так, як ви відчуваєте, ви маєте право вибору.
