Психолог — той фахівець, якому ви довірите себе і свій внутрішній світ, який буде тією чи іншою мірою впливати на вас. Тому вибирати свого психолога варто уважно. Сам процес вибору фахівця — це вже досить показовий акт турботи про себе. Я перерахувала критерії, які допоможуть вам в цьому виборі. Курсивом — мої роздуми про той чи інший критерій.
1. Базова освіта. У психолога повинен бути диплом про закінчення вищого навчального закладу. Спеціальність: психологія. Прочитайте назву університету/інституту — добре, якщо це реальний заклад (жарт тільки частково жарт, дипломи бувають різні). Краще очної форми навчання. Перевірочне запитання: «Яка кваліфікація вказана у вашому дипломі про вищу освіту?» Хороша відповідь: психолог, практичний психолог, викладач психології. Підходить диплом медичного або педагогічного вишів, за наявності додаткової практичної освіти в галузі психології.
Наша система освіти, на жаль, така, що вища освіта не гарантує на 100% ні, власне, освіченості, ні, тим більше, вміння працювати. Диплом про завершену очну профільну освіту означає: як мінімум, людина не полінувалася купити диплом, щоб виглядати пристойніше в очах клієнтів. Як максимум — людина дійсно з розумом та інтересом проходила певну навчальну програму, що могло зробити її професійний кругозір ширшим, а мислення гнучкішим.
2. Додаткова освіта. Жоден вищий навчальний заклад не дає навичок реальної практичної роботи. Тому додаткова освіта — це обов'язково. Зараз дуже багато організацій надає практичну освіту в різних напрямках психотерапії. Немає жодної можливості скласти повний список «хороших» або «поганих» організацій. Я пропоную таке перевірочне запитання: «Скільки у вашому сертифікаті годин особистої терапії та особистої супервізії?» По-перше, серйозні організації надають сертифікат, по-друге, серйозні організації вказують в цьому сертифікаті не просто «Відівчився, молодець!» а конкретні цифри — скільки було пройдено занять якого роду. І по-третє, — особиста терапія і особиста супервізія — це критерій того, що людина готувалася саме до практичної роботи. А не просто слухала курс лекцій, наприклад.
Для орієнтиру — для отримання сертифіката гештальт-терапевта потрібно мінімум 50 годин особистої терапії з одним терапевтом і мінімум 30 годин особистої супервізії. Мінімум.
І по-четверте, — справжній фахівець не боїться відповідати на такі запитання в принципі. Він може відразу не згадати кількість годин або сказати приблизно, але самі ці слова для нього не нові, а інтерес з боку клієнта до якості його освіти не здається образливим. Підозріло, якщо від конкретного запитання про години супервізії або терапії «фахівець» починає ухилятися або змінювати тему розмови.
3. Дуже важлива для практикуючого психолога наявність актуальної особистої терапії. Перевірочне запитання: «Ви проходите особисту терапію?» Хороша відповідь: «Так, регулярно», прийнятна відповідь: «Так, періодами, наприклад, зараз у паузі/зараз якраз проходжу». Варто насторожитися на відповідь: «Мені вона не потрібна». Як мінімум, фахівець не дбає про самого себе (що може призводити до погіршення якості його роботи), як максимум — вважає себе таким, що досяг досконалості (що небезпечно).
4. Супервізія. Супервізія — це звернення до колег за консультацією з приводу того чи іншого питання/складності/незрозумілого/цікавого в роботі. На мою думку, це найважливіший критерій. Перевірочне запитання: «Чи отримуєте ви супервізію на свою роботу, в якій формі, як часто?». Супервізія може бути особистою або груповою. Супервізія повинна відбуватися регулярно.
Я знаю дуже хороших професіоналів, у яких базова освіта дуже умовно суміжна з психологією (але це компенсується якісною і великою додатковою освітою). Знаю хороших професіоналів, у яких додаткова освіта мінімальна — рівно стільки, щоб зрозуміти основи практичної роботи. Цього може бути достатньо для хорошої якісної роботи. Але людина на те й людина — вона не досконала, вона може помилятися, не бачити всієї повноти картини. Навіть дуже досвідчена людина. І якщо фахівець отримує супервізію — це повідомлення його клієнтам: «Я дбаю про якість своєї роботи, зацікавлений в тому, щоб вона відбувалася найкращим чином, тому докладаю зусиль і обговорюю роботу з колегами, а також не шкодую грошей на консультації більш досвідчених професіоналів».
Окремий випадок—– якщо ви обираєте працювати з молодим професіоналом (не в сенсі віку, а в тому сенсі, що він/вона ще проходять навчання). Звичайно, дипломів і сертифікатів ще немає. Плюси і мінуси такої роботи можна розглядати окремо. В такому випадку головний і вирішальний критерій — знову ж таки, супервізія. Це гарантія того, що ваша робота відбувається «під наглядом» більш досвідчених колег.
5. Публічна презентація, «продукція» — те, що психолог «видає в світ», теж його характеризує. Тексти, коментарі, відповіді на запитання, статті. Дискусії з колегами. Виступи на конференціях, майстер-класи. Погугліть, почитайте, прислухайтеся до своїх вражень.
Про що цей фахівець пише? Відгукуються вам його роздуми, його теми? Висловлюється він таким чином, що у вас виникає інтерес, бажання наблизитися? Або пише щось, що ображає, відштовхує, суперечить вашим цінностям? Висловлює свої думки, шукає свої формулювання, або заповнює свій сайт чужими статтями?
6. Проєкти, в яких бере участь професіонал, професійні об'єднання і професійні спільноти. Це із серії — скажи мені, хто твій друг, з ким і де ти працюєш, з ким спілкуєшся — і я скажу, хто ти. Перевірочне запитання: «Чи входите ви в якусь професійну спільноту?». Добре, якщо відповідь: «Так, я член...» (Українське товариство психотерапевтів, Товариство практикуючих психологів «Гештальт-підхід», інша реально існуюча спільнота).
Спільнота — це і професійна «тусовка», де можна обмінятися новинами, і різноманітні конференції-семінари, де можна підвищити свій професійний рівень, і обмін літературою, і спільна діяльність, і людське спілкування, і багато інших важливих аспектів. Людина, яка працює «один в полі», сама по собі і ні з ким не співпрацює, — це, по-перше, підозріло, по-друге, просто небезпечно в нашій професії, де потрібна підтримка, співпраця, допомога, участь, інформаційне та емоційне підживлення.
7. Психолога можна вибирати за рекомендацією ваших знайомих, або за тим, як його рекомендують колеги і колишні клієнти.
Це не основний критерій, тому що кількість і зміст рекомендацій можуть залежати від таких факторів, які до якості роботи відносяться непрямо. Наприклад, психолог сам по собі дуже товариський — логічно, що його знають більше людей, він більше «світиться». Чи означає це, що він вам підійде? Або психолог «догоджає» клієнтам, гладить їх «по шерсті», ніколи не висловлює спірної думки — деякі клієнти в захваті, але чи підходить вам такий стиль роботи? Тому пропоную інформацію з перших вуст враховувати, але розглядати критично, як частину загальної картини.
8. Особисте враження. Які б не були хороші рекомендації і найвищі критерії, людина повинна бути вам приємна, викликати довіру, бажання з нею (до неї) говорити. Довіряйте своєму враженню, не працюйте через силу, навіть якщо перед вами за всіма показниками професіонал найвищого класу. Можливо, саме зараз ця людина вам не підходить. Шукайте іншого. Вибирати психолога — це нормально, з першого разу може не вийти.
9. Ясні та безпечні кордони роботи. Професіонал приймає в кабінеті (не в кафе, не в парку...). Якщо кабінет знаходиться у нього вдома — то це окрема кімната з робочою обстановкою, куди під час роботи ніхто не заходить. Якщо працює онлайн — то все одно повинен знаходитися в закритому місці, де ніхто вас не почує, не побачить, і вам не заважають сторонні звуки. Чітко визначено час роботи — коли починаємо і скільки триває зустріч. Час може бути договірним, але зустріч не може бути необмеженою за часом. Такі ж виразні умови оплати — конкретна сума за зустріч/за годину (яка теж може бути договірна, але за ясною, всім зручною домовленістю). Усі ці моменти проговорюються перед першою зустріччю і/або уточнюються на перших зустрічах.
