Про розлади харчової поведінки. Кейс #13

Психотерапевт Наталія Трушіна розповідає про розлади харчової поведінки.
16 вересня 2017 р.

Тема розладів харчової поведінки дуже актуальна у зв'язку з тим, що є дуже багато суспільних очікувань щодо того, що ми маємо їсти, скільки ми маємо їсти, як ми маємо виглядати.

Ці очікування призводять до того, що людина не керується здоровими почуттями голоду та насичення, а починає керуватися зовнішніми правилами — як правильно. І це збиває власну інтуїцію щодо їжі: чого мені хочеться, чого мій організм вимагає зараз. На ґрунті цього виникають проблеми: або переїдання, пов'язане з емоціями, коли їжа починає виконувати функцію втіхи, розваги, їжа стає джерелом емоцій; або ж починається інша проблема: сьогодні є такий діагноз — орторексія. Це надмірна захопленість здоровим способом життя, яка починає впливати на якість життя, суттєво його погіршувати, коли людина занадто зайнята тренуваннями або занадто обмежує себе в їжі, тому що стає складно навіть вибрати продукти, які я можу з'їсти спокійно. Стає дуже страшно, тому що все шкідливе, все сповнене якихось канцерогенів, барвників, загусників, взагалі неможливо нічого вибрати, щоб з'їсти. І є пов'язана з цим тривога, і є почуття провини щодо їжі. Тобто, з'їдаючи картоплю, жінка почувається винною: «Боже мій, я з'їла картоплю, а мала салатний листочок з'їсти, а я от же ж насмажила картофана».

Я нещодавно зустріла і вразилася: ось є фудблогер (люди, які знаходять прикольні рецепти, описують їх, готують, фотографують). І я знайшла чудовий блог з дуже цікавими рецептами, дуже смачними, але кожен опис рецепту супроводжувався фразами: «От молода картопля, це, звичайно, страшенно шкідливий продукт, але трішечки можна, раз на тиждень її можна з'їсти». І ця молода картопля вже приправлена не соусом, вона ж приправлена тривогою і почуттям провини. На мою думку, це дуже сумно, коли їжа, яка має нас підживлювати, допомагати нам жити, стає джерелом постійної напруги. Це може непомітно впливати на якість життя, але це викликає постійну тривогу і це дуже поширена зараз проблема.


Радимо подивитися: Наталія Трушіна. 5 запитань про булімію

Ці розлади часто зав'язані на сімейній, дитячій історії. Особливо у пострадянському просторі, оскільки наша історія непроста, дуже багато криз та періодів, коли буквально були перебої з харчуванням. Багато сімей реагували на це по-різному: наприклад, цінність їжі ставало дуже великою. Кохання висловлювали в такий спосіб. Є багато жартів про бабусь: от приїхав до бабусі, одразу перетворився на колобка, бо бабусі висловлюють своє кохання через годування, вони накривають величезний стіл, і доки все не з'їж, бабуся не буде задоволена. Це перебільшення, але факт у тому, що коли поколіннями була тривога про їжу, що її не вистачає, дітей почали годувати дуже сильно та збивали, знову ж таки, дитячу нормальну чутливість до свого голоду: що я хочу, що я не хочу, коли я голодний, а коли я вже не голодний.

А зараз з'явилися нові установки: зараз у сім'ях мами, які дуже захоплюються дієтами та схудненням, починають передавати дуже тривожні, невротизовані установки і дочкам, і синам. Діти виростають зі збитими орієнтирами щодо їжі.

Багато клієнтів з такою проблематикою — з харчуванням, з вагою, з тілом, зі ставленням до свого тіла — дуже бояться слухати себе, довіряти своїм тілесним відчуттям, слухати свої потреби, тому що звикають дотримуватися якихось дієт, схем розписаного харчування. Усе, що стосується емоційного життя та емоцій, пов'язаних з їжею, можна опрацювати саме в психотерапії. Правильно обраний дієтолог може допомогти скласти меню, але багато дієтологів саме посилюють тривогу і напругу. А почуття, пов'язані з їжею, почуття провини, тривога, напруга, навіть пов'язаний із їжею страх — це можна розібрати саме у психотерапії.

Оберіть терапевта