Сім облич прокрастинації

Коли людина приходить до психолога із запитом «про прокрастинацію», вона часто навіть не уявляє, що за цим запитом відкривається розмаїття маршрутів для вивчення цього явища. І що у кожного своя прокрастинація. Досліджувати її походження — як викорчовувати бур’ян, трухляві пні та каміння із землі, яка з часом стане родючою і дасть гарні плоди.

Майже як відповідь на класифікацію тварин Борхеса, я маю свою класифікацію прокрастинацій.

Прокрастинація вимоглива

Краще ідеально і ніколи, ніж якось і прямо зараз. Маємо високі внутрішні стандарти на кшталт «якщо щось робити — то одразу максимально якісно, краще за інших, а інакше не треба й починати».

Прокрастинація нереалістична

Якщо я щось починаю, то це має бути красиво і готово одразу, без якихось там незграбних перших кроків. Це про невміння перебувати на стадії «виношування» — коли проект сирий, тільки-но обростає «м’ясом» і його потрібно деякий час приймати таким, незавершеним, охороняти від необережних поглядів і потроху добудовувати. Або ж про невміння приймати себе — початківцем, новачком, що ще не володіє майстерністю.

Прокрастинація як танець на крихкій кризі

Якщо за кожну помилку мене соромлять чи звинувачують, то один необережний крок — і я опиняюся в нестерпних почуттях. Часто ми засвоюємо травматичний досвід, а потім вже самі продовжуємо соромити чи звинувачувати себе. Якщо цього соромлення, звинувачення неможливо витримати, пережити — то краще уникнути ситуації, де я можу потрапити в ці болісні відчуття. А щоб уникнути — треба нічого не робити.

Прокрастинація через «снайпінг» внутрішнього критика

Коли будь-який порив до дії автоматично критикується, і так швидко, що людина навіть цього не помічає. Результат — відсутність будь-яких результатів, бо кожне починання «збивається на підльоті», ще на етапі ідеї, задуму.


Вас може зацікавити: Прокрастинація. Рубрика: Психологи не дають порад


Прокрастинація як самосаботаж

Проходить під гаслом «спочатку… а потім вже своїми справами займуся». Походить від специфічного формування системи цінностей. Коли чужі пріоритети якимось чином виявляються важливішими за свої, і поки все необхідне іншим не буде зроблено, до своїх проектів чи інтересів руки не дійдуть.

Прокрастинація як прихований комунікативний акт у стосунках

«Не буду це робити, тому що ти...» Коли таке пряме повідомлення з якихось причин неможливо передати людині адресно і на словах, ми передаємо «послання» діями (точніше, відсутністю дій — чогось не робимо). На жаль, зашифроване послання важко зрозуміти, тому адресат біситься через невиконану обіцяну роботу, а послання до себе так і не розуміє, бо воно не сформульоване «словами через рот».

Прокрастинація як саботаж

Коли виконати завдання внутрішньо відчувається як підкорення владі більшої фігури, авторитету, — і це через якісь причини викликає сильний спротив. Якщо підпорядкування, послух, покірність відчувається як загроза своєму Я, то виконання наказу, обов’язку, просто частини роботи «тому що так треба» може відчуватися майже як втрата себе. Це дуже підступний тип прокрастинації, він руйнує особисті та робочі стосунки: людину сприймають як ненадійну, як саботажника та навіть брехуна (бо обіцяє, але не виконує). Щоб навчитися вчасно виконувати прохання (накази, обов’язки), потрібно навчитися щиро, чесно відмовляти і погоджуватися, а значить — спочатку навчитись розрізняти свої і чужі кордони і вміти проявляти здорову захисну агресію.

Скільки людей — стільки відтінків прокрастинації. А на що схожа ваша?

Інші публікації
Оберіть терапевта