Ми поставили психотерапевтам Тритфілд складні питання про процес терапії. Як зрозуміти, що час звернутися за допомогою? Як оцінити, що психотерапія допомагає? Як дізнатися, що час завершувати, — і зробити це якісно та з користю для себе? Розбираємося з цими та іншими питаннями у регулярній рубриці «Психологи не дають порад».
Як зрозуміти, що час звернутися до психотерапевта? На які ознаки спиратися мені як клієнту? Які бар'єри найчастіше зупиняють від звернення до психотерапевта тих, кому насправді давно варто було б це зробити?
Відповідає психолог Євгенія Шумило
Часто під час першої зустрічі з клієнтом у мене виникає питання: «Чому він зважився прийти саме зараз?» Адже жив якось до цього, справлявся зі складнощами звичними способами. І ось щось стало поштовхом для того, щоб він опинився тут саме сьогодні.
Мені здається, можна виділити дві основні причини, з яких людина вирішує звернутися до психотерапевта.
Перша — в житті трапляється гостра кризова подія. Зовнішня зміна, з якою потрібно впоратися. Втрата або загроза втрати значущих стосунків, соціального статусу, звичного укладу життя або образу себе. Коли потрібно виробити нові способи, знайти нові опори, пережити біль втрати. І людина розуміє, що не може впоратися з цим самотужки.
У другому випадку жодної яскравої події не відбувається. Рівень страждань не такий високий і має радше тривалий хронічний характер. Я усвідомлюю, що не задоволений своїм життям, не відчуваю себе щасливим, не бачу жодного сенсу або сенс починає втрачатися, не можу побудувати стосунки, які б мене задовольняли.
Майже завжди люди приходять до психотерапевта з проблемою стосунків.
Якось так сталося, що ми розучилися будувати стосунки. Перебуваємо в токсичних, деструктивних стосунках або не можемо створити жодних стосунків і залишаємося самотніми.
Довгий час людство було зайняте питаннями фізичного виживання. Потрібно було знайти їжу та забезпечити собі базовий рівень безпеки. «Вижити» у буквальному значенні цього слова. Зараз, коли питання фізичного виживання не стоїть так гостро, у людей з'явилися можливість і прагнення звернути увагу на ту частину свого існування, яка раніше не помічалася або знецінювалася. На те, наскільки щасливо я живу, чи добре мені, чи вільно, чи повно. Коли народжується питання: «Чи хочу я продовжувати так жити далі і чого я взагалі хочу насправді?» Коли ігнорувати себе та свої потреби стає все важче.
Я наважуюся звернутися по допомогу, коли те, як влаштоване моє життя, мене не влаштовує, а по-іншому я не вмію, або не знаю як, або взагалі не розумію, чого хочу. Коли всередині мене назріває конфлікт і одна моя частина вже хоче змін, а інша все ще боїться.
Я думаю, що цей страх змін і є тим, що може зупиняти від звернення до психотерапевта. Думаю, людина приходить, коли бажання змін стає більшим за страх.
Одним із зупиняючих факторів може бути й досі поширена думка, що якщо я звертаюся за допомогою до психотерапевта, то це означає, що зі мною щось не так або я якийсь «ненормальний».
Радує, що таке ставлення до психотерапії поступово змінюється. Зараз до психотерапії найчастіше приходять люди, базові потреби яких задоволені. Вони більше не стурбовані питаннями виживання і починають замислюватися над тим, як жити щасливіше.
Вас може зацікавити: Чого ми боїмося, коли боїмося йти до психолога?
Як зрозуміти, що психотерапія ефективна? Як взагалі вимірюють ефективність процесу, чи є різниця між підходами? Що якщо в якийсь період стає тільки гірше і важче? Чи означає це, що психотерапія не працює?
Відповідає психолог Олена Сергєєва
Я дотримуюсь позиції, що не стільки важливий підхід, в якому працює спеціаліст, скільки компетенції, професійний рівень та етика конкретного терапевта. Гучна назва методу чи звання не гарантують ефективності. Також важливо спиратися на свої переваги та розуміти, що конкретний спеціаліст працює з вашим запитом.
Велика спільна мета всіх видів терапії — підвищення усвідомленості та розвиток адаптивних механізмів. Спеціаліст, який дотримується етичного кодексу професії, має якісну освіту та підтримує професійний тонус у супервізіях та підвищенні кваліфікації, — заслуговує базової довіри.
Значною мірою про ефективність терапії говорить її початок: наскільки чітко визначено запит, правила терапії, формати роботи та тривалість, — все це дає вам ті орієнтири, з якими можна звірятися по ходу шляху. Клієнт може спиратися на такі аспекти: чи зрозумілі та обумовлені правила терапії та формати роботи, чи позначені приблизні терміни та тривалість, чи відповідає терапевт на всі питання та чи займає шанобливу підтримуючу позицію в діалозі, чи присутнє відчуття довіри.
Прийшовши на першу сесію, не соромтеся розпитати терапевта про освіту, практику, задавайте всі питання, що хвилюють, щодо процесу. Цілком ймовірно, вам буде складно сформулювати конкретний запит у терапії до зустрічі з терапевтом. Це нормальне явище для абсолютної більшості людей та частина роботи перших сесій. Можете розраховувати на підтримку терапевта у цьому процесі.
Запитайте спеціаліста, скільки часу займе робота з вашим запитом. Часто можна почути, що точної відповіді вам ніхто не дасть. Однак ми можемо говорити про середні терміни, які необхідні для короткострокового терапевтичного втручання — 10-12 тижнів, або 3-4 місяці. Як правило, роботи такої тривалості достатньо для конкретних запитів або початкових результатів, наприклад, пережити розрив стосунків, зміну роботи, виявити емоційні ресурси, знайти підтримку в адаптації при переїзді в іншу країну тощо. Після цього періоду клієнт може обговорити з терапевтом, чи потрібна йому більш глибинна робота і яких моментів та сфер вона може стосуватися, або виявлених ресурсів достатньо для того, щоб справлятися самостійно і звертатися до терапевта час від часу за потребою.
Говорячи про тривалу терапію, можемо спиратися на термін у три роки. Цього зазвичай достатньо, щоб покращити якість життя, підвищити усвідомленість та навчитися формувати потрібні адаптивні навички.
Що якщо в якийсь період стає тільки гірше і важче? Це непросте питання, досить абстрактне. Важливо розуміти, що саме стає гірше і важче.
Якщо ми говоримо про роботу з тривожними та депресивними станами, де можуть бути задіяні медикаменти — симптоми після кількох тижнів повинні стати легшими і загальний стан повинен покращитися. Терапевт на початку такої терапії дає і пропрацьовує з клієнтом базові техніки самопідтримки, на них також можна спиратися як на ресурс. Полегшення стану — маркер правильного напрямку роботи.
Звісно, коли ми розглядаємо довгострокову терапію, у процесі можуть виникати кризи, періоди опору. Часто це місця, в яких напрацьовані захисти та механізми вже не ефективні і завдають дискомфорту, а нові ще не сформовані і на них неможливо спертися.
При роботі з травмою можна говорити про те, що терапія — це і є керований криза та загострення, де заморожені частини повинні ожити, щоб бути прожитими і щоб на їх місці утворилося щось живе та адаптивне. Ці переживання можна порівняти зі станом, коли відходить наркоз або звичне знеболювальне і потрібен ще деякий час, щоб тканини зарубцювалися або кістки заново зрослися.
Біль втрат і травм може бути дуже сильним і супроводжуватися непростими переживаннями, але присутність терапевта, підтримка та спільне проживання привносять ті ресурси, яких людина була позбавлена в моменти минулого. Саме вони допомагають переробити «внутрішнє випалене поле» клієнта та виростити на цьому ґрунті живе нове.
Важливо пам'ятати, що якщо людині дуже некомфортно або важко в терапії, потрібно говорити про цей стан з терапевтом. Тільки так виявляються ресурси, на які можна спертися. Точно не потрібно стоїчно переносити душевний біль, навіть якщо все життя ви робили саме це.
Знову приділю увагу тому, що важливо спиратися на свої відчуття від терапії. Якщо під час перших сесій ви відчуваєте, що контакт з психотерапевтом не складається, ваші питання залишаються без відповіді, є відчуття, що вас не чують, — можливо, цей фахівець справді не ваш. Довіряйте собі та шукайте людину, чиї компетенції вселяють вам довіру, а особисті якості — емоційний комфорт.
Точно не варто підтримувати своїм часом, зусиллями та грошима процес, у якому ви не відчуваєте підтримки у своїх складнощах, суб'єктивного відчуття просування або не отримуєте зрозумілих пояснень протягом кількох місяців регулярної роботи.
Радимо також почитати: Психотерапія: інструкція із застосування
Що робити, якщо я як клієнт відчуваю складні почуття до терапевта? Він мене злить, дратує чи лякає? Якщо здається, що засуджує? Наскільки це нормально? Як терапія це інтерпретує? Що з цим потрібно робити клієнту та терапевту?
Відповідає психолог Влад Крипа
Здатність людини переживати почуття та емоції — частина еволюційного процесу. Вони допомагають людині не тільки виживати в диких природних умовах, а й орієнтуватися в соціальному спілкуванні. Кожне почуття (незалежно від його полярності: негативне чи позитивне) виконує певні функції у спілкуванні людини з навколишнім світом. Тому людина, здатна гармонійно переживати весь спектр почуттів та емоцій, успішніша у побудові стосунків та соціальній реалізації. І навпаки, — нездатність людини розпізнавати, проживати та виражати у прийнятній формі те чи інше почуття може призвести до різного роду невдач, поразок, розчарувань та криз. Зрештою, людина звертається за допомогою до психотерапевта.
«Навчання» емоційному та чуттєвому сприйняттю починається в контакті з матір'ю з моменту народження дитини і може тривати до її повного дорослішання і далі. Часто буває, що в дитинстві дитина не мала змоги навчитися вільно поводитися з тим чи іншим почуттям (наприклад, батьки багато соромили або забороняли висловлювати злість тощо). Це призводить до того, що у дорослої людини несвідомо уникає ситуацій, де може почуватися соромно, або буде довго терпіти дискомфорт у контакті з близькою людиною, щоб не показувати своє роздратування та не образити її. З часом це призводить до напруги у стосунках, вони перестають задовольняти обох партнерів.
Як правило, людина без сторонньої допомоги не може помітити та усвідомити свої патерни поведінки (у неї всередині просто відсутній досвід іншої поведінки). Тому одне із завдань психотерапії — виявити та розпізнати складності, пов'язані з тими чи іншими почуттями, а також набути нових навичок поводження з ними.
Клієнти у процесі психотерапії часто стикаються зі складними чи незручними позитивними/негативними почуттями стосовно терапевта. Я б навіть сказав, що такі ситуації є невід'ємною частиною тривалих психотерапевтичних стосунків. У таких випадках важливо не витісняти ці переживання з контакту, а знайти можливість розповісти про це психотерапевту та прояснити ваші стосунки. Цілком можливо, що терапевту при цьому також буде дискомфортно, неприємно, соромно тощо, але він навчений зустрічатися з різними переживаннями (своїми та клієнта) — і залишатися при цьому в діалозі. Якщо у терапевта в цьому місці виникають труднощі, він завжди зможе звернутися до свого супервізора та розібратися у ситуації, а також у своїх почуттях та переживаннях.
Радимо почитати: Консультація психолога онлайн: 10 частих питань
Як зрозуміти, що терапію потрібно завершувати? За якими відчуттями/ознаками можна це визначити? Як відбувається цей процес завершення? Що робить терапевт, щоб завершити ефективно та з користю для клієнта?
Відповідає психолог Марія Макуха
Завершення роботи з терапевтом — набагато більш обширна тема, ніж може здаватися на перший погляд, з безліччю тонких і важливих нюансів, від яких дуже залежить, яким виявиться для вас досвід терапії в цілому.
Психотерапію є сенс завершувати, коли цілі терапії досягнуті або коли стало зрозуміло, що з цим терапевтом їх досягти не вийде. Це легко визначити, якщо ви прийшли в терапію з чітким конкретним завданням, наприклад, подолати страх літати на літаках. Або ви хотіли покращити комунікацію з партнером — і в результаті терапії освоїли конструктивні способи обходитися з розбіжностями.
Однак часто цілі терапії не такі конкретні. Тут клієнт може прийняти рішення піти з терапії, якщо вважає досягнутий результат достатнім, щоб впоратися зі своїми труднощами в повсякденному житті, і більше не потребує регулярних сесій. Перш ніж попрощатися з клієнтом, терапевт може рекомендувати зменшити частоту зустрічей на якийсь період: зустрічатися раз на два тижні або рідше, щоб підтримати стійкий результат. Звичайно, клієнт завжди може повернутися, якщо знову відчує потребу.
Буває і так, що з конкретним терапевтом досягти бажаного результату виявляється важко. Наприклад, стає зрозуміло, що проблема клієнта вимагає специфічних знань і навичок, якими терапевт не володіє. Це може бути розлад харчової поведінки, залежність або інша проблема, що вимагає відповідної спеціалізації. Хороший терапевт розуміє свої обмеження, вміє розпізнати і визнати ситуацію, коли його методи не працюють і, дотримуючись етичного кодексу, чесно про це говорить і намагається перенаправити клієнта до того, хто може допомогти.
Починати говорити про майбутнє закінчення терапії варто заздалегідь. Вам може здатися дивним, що терапевт говорить про правила та перспективи завершення на першій сесії, але це має сенс. Добре, якщо терапевт може приблизно зорієнтувати вас, скільки сесій може знадобитися для досягнення результату. Це вносить ясність та знижує напругу від невирішених неминучих питань.
Нерідко буває, що прагнення завершити та напруга, що виникає в контакті з терапевтом, є сигналом того, що ви підходите до справді важливої теми, а зовсім не ознакою, що терапія не допомагає. Типова динаміка терапії така, що спочатку з'являється низка симптоматичних поліпшень, ви помічаєте, що процес іде, але потім настає «плато»: ви вже розповіли все, що могли, над усім попрацювали, і нічого особливого більше не відбувається, може з'являтися нудьга та роздратування. Зазвичай, якщо цей етап вдається пройти та залишитися в терапії, через деякий час «раптово» настає якісний стрибок, прорив у глибинні теми — і починають відбуватися важливі особистісні трансформації. Але кожен вибирає сам, наскільки глибоко готовий йти.
Коли дата завершення визначена, це завжди піднімає новий матеріал для терапії. Тому часу для такої роботи має бути достатньо. Думка про те, що терапія добігає кінця, воскрешає в пам'яті досвід інших розставань та закінчень з життя клієнта. Так з'являється можливість говорити про них, торкатися найглибинніших екзистенційних питань, смислів та цінностей. Ми говоримо про пройдений шлях, про досягнуті цілі, про життя після терапії. Тут є місце смутку за нездійсненним і прийняття того, що не в нашій владі.
Одним із найразючіших відкриттів для мене за час роботи терапевтом було те, наскільки часто такий досвід у людей відсутній. А позитивний досвід завершення — один із найцінніших дарів, які може дати психотерапія.
