Як пережити горе. Інтерв'ю з Оленою Полуденною

У рубриці «Інтерв'ю» експерти Тритфілд діляться інформацією про найгостріші питання клієнтів і пояснюють, як з ними працює терапія. Про горе і його проживання розповідає психотерапевтка Олена Полудьонна.


Скільки триває проживання горя? Чи відрізняється проживання горя у різних людей залежно від події, особливостей людини, досвіду?

Проживання горя або горювання — це природний процес. Як таких чітких алгоритмів тут немає. Усе дуже індивідуально і залежить від особистості людини, її життєвого досвіду. Важливо відразу зазначити, що горе завжди пов'язане з втратою. А втрата в цьому процесі завжди пов'язана з цінністю. Швидкість проживання горя може залежати від того, наскільки велика була ця цінність, тобто наскільки значущим був об'єкт втрати й наскільки сильно той, хто сумує, був до нього прив'язаний. Тому важливо розуміти, що горе ми можемо переживати не тільки у зв'язку зі смертю рідної нам людини, а й через смерть домашнього улюбленця, а також при розлученні, розриві або завершенні стосунків, звільненні з улюбленої роботи, в разі розорення, грабежу, пожежі тощо.

При цьому гострота переживання ніяк не залежить від прожитих спільних років з померлим, розміру улюбленця, масштабів втраченого капіталу або розміру згорілого будинку. Людина може однаково гостро переживати горе як після смерті чоловіка, так і морської свинки. Для когось втратити мільйон — не біда, а для когось 200 гривень — трагедія. Тож порівнювати горе одного з горем іншого — некоректно і недоречно.

Якщо проаналізувати праці про сумування, де відомі автори спираються на свій досвід, спостереження і дослідження, зазвичай на цей процес виділяють півтора-два роки. Якщо ми говоримо про «здорове» проживання горя. Адже горювати — це природно. Коли ж людина при втраті когось близького або чогось значущого не переймається станом горя зовсім, то це говорить про те, що в ній щось явно «зламано» (на психічному рівні). Наприклад, соціопатичні особистості не здатні прив'язуватися, співчувати, а отже, і переживати горе.

Але іноді така поведінка після значущої втрати може спостерігатися й у дуже чутливої людини. Так, у всякому разі, може здаватися іншим. Наприклад, зовні людина не виявляє сильних емоцій — не плаче, не скаржиться, спілкується як раніше, ніби нічого не сталося. Тоді може йтися про гостру стадію заперечення, і тут потрібна дуже грамотна підтримка, щоб людина не застрягла в цьому складному місці, змогла перейти в наступну стадію і її процес горювання істотно не затягнувся.

Процес горювання може перейти усі можливі «дедлайни», наприклад, в ситуації безвісти зниклого. Припустімо, батьки втратили дитину, але вони не знають, померла вона чи ні. У цьому випадку вони не можуть повноцінно оплакати свою втрату — такий собі незакінчений гештальт. І тоді горювання може тривати багато років, а може і не закінчитися ніколи.


Навіщо терапевт для процесу проживання горя? Чим робота з терапевтом відрізняється від «просто чекати, коли це закінчиться»?

Проживати горе в повній самоті — це повільно вмирати. У цей період дуже важлива підтримка. І чудово, коли є близьке коло, яке може тебе підтримати. Але тут дуже багато залежить від того, ЯК тебе підтримують на тому чи іншому етапі сумування.

Адже ми всі різні, з різними історіями та різним ступенем прив'язаності в тих чи інших стосунках. Хтось переживає «тихо», хтось «бурхливо», хтось швидше «виходить до світла», а хтось «застряє» на різних етапах. Процес сумування затягується, і тоді люди поруч можуть втомлюватися, бо їхній ресурс не нескінченний. Рано чи пізно ті, хто поруч, захочуть від горя сховатися, не переживати його зайвий раз, піти в життя. Це природно і дуже по-людськи — обходити тему смерті стороною. І тоді вони неусвідомлено починають підштовхувати того, хто горює, в ресурс, в останню фазу переживання: «Треба жити!», «Ти повинен думати про дітей!», «Ти сильний! Ти впораєшся!», «Час брати себе в руки!» тощо. Людина при цьому ще не готова «оживати» і вже тим більше не готова шукати нові смисли. Вона ще в сильному болю, але оточення вимагає від неї якоїсь відповідності їхнім вітальним очікуванням. І тоді до горя додається ще й почуття провини та недоречності. Від цього можна потрапити у вину, щоб скоріше сховати свої переживання всередину, щоб інші могли зі спокійною душею продовжити насолоджуватися життям. І ось в такі моменти можна серйозно застрягти в одному з важливих етапів процесу переживання або навпаки — проскочити, «недопроживши».

Або інша історія, коли в ролі підтримки опиняється дитина, якій немає куди подітися, відсторонитися теж неможливо. Наприклад, мати гостро переживає розлучення. У цьому випадку контейнером для її горя стає дитина. Емоційний зв'язок дуже сильний. Ось і виходить, що дитина пропускає через себе материнське горе і пізнає досвід страждання разом з матір'ю. І якщо мама застряє на фазі болю, що трапляється часто в подібних випадках, її дитина застряє разом з нею. Ви напевно зустрічали людей з сумним виразом обличчя, як у П'єро. І начебто немає у людини істотних приводів для страждань, а страждання в неї прямо «вшиті». Часто це і є той самий відбиток болю, переданий у спадок батьками, які постійно горювали.

Терапевт потрібен саме для того, щоб такого не було.


Что делает терапия для человека в состоянии горя, как это работает?

В терапии самое главное — присутствие специалиста, всегда: при любом переживании, на любой стадии. Задача терапевта состоит в том, чтобы БЫТЬ с клиентом, не пытаться толкать его поскорее в действия, не торопиться рассказывать ему, как прекрасен мир и что у него всё впереди.

Терапевт помогает клиенту всё прожить, не проскочив ни одной стадии. Проскакивание, например, первой стадии, отрицания, — это выход в состояние ресурса раньше времени. В этом случае терапевту важно очень мягко конфронтировать с клиентом, т.е. деликатно помогать ему легализовать факт горя, принять, что это ужасное событие все-таки имело место.

Классический пример застревания на этапе отрицания, когда женщина не может принять факт смерти своего ребенка и сохраняет его комнату без изменений, как будто ждет, что он скоро вернется. В таких случаях терапевт мягко напоминает клиенту о том, что ребенок умер, помогает встречаться раз от раза с фактом необратимости потери и находится рядом, чтобы клиент мог принять и прожить эти переживания с опорой на того, кто устойчив в теме смерти.

То, что в быту не принято, в терапии часто наоборот — лечебно. Терапия горя относится к кризисной терапии. Поэтому, в случае затяжного отрицания, терапевт может просить рассказать, как всё произошло. С одной стороны, это затягивает клиента в печаль и заставляет как бы заново пережить горе. С другой — помогает осознавать, что это все-таки произошло, и постепенно пройти фазу отрицания.

Цикл отрицание-гнев-торг-депрессия-принятие — это миф или такие стадии действительно есть и идут в таком порядке?

Вы говорите о Пяти стадиях модели Кюблер-Росс, которые она описала в своей книге «О смерти и умирании». Если обратиться к более ранним трудам, например, Фрейда, то он выделял 4 стадии — шок, гнев, боль, интеграция. Он же ввёл понятие «работа горя» в своей книге «Печаль и меланхолия».

Поэтому важно понимать, что эти циклы, хоть существенно отражают то, как мы проживаем горе, — очень условные. Последовательность стадий или фаз может меняться. Скажем, мы можем переходить из отрицания в боль, возвращаться в гнев, а потом — в отрицание, как будто хвататься за момент, когда горе еще не случилось. Итак, пройдёмся более подробно по стадиям.

Отрицание — оттягивание боли, когда мозг отказывается осознавать, что потеря произошла. Не было события, нет переживания, а значит — нет боли. Это важная стадия, которая является «передышкой» перед периодом глубинного страдания.

Далее следует гнев, который находится между отрицанием и болью. Это одна из самых сильных эмоциональных стадий, во время которой горюющий переживает огромный спектр чувств — злость, гнев, обиду, вину, стыд. Особенно — злость и гнев. У нас, к сожалению, социально принятая норма — не выражать, даже подавлять злость. Но без этого очень природного чувства человечество бы не выжило. В горевании мы можем гневаться, как вовне — на других, на несправедливый мир, так и на себя — казнить себя за то, что сделали или не сделали.

Период депрессии или боли — это своеобразное притупление всех чувств. Когда наступает усталость, апатия, депрессия. Это та часть, которой все очень боятся, от которой стараются сбегать. В этот момент человек может ощущать пустоту, безысходность и тягучую душевную боль от осознания необратимости потери. Настолько больно, что клиенты на этом периоде часто спрашиваю меня: «Когда уже всё закончится? У меня больше нет сил это проживать». Для меня это хороший знак, что уже наступило окончательное принятие. И хотя, пока у клиента нет ресурса, еще рано думать о перспективах, — именно на этой стадии потихоньку освобождается место для чего-то нового.


Завершающая стадия — интеграция, или выздоровление и обновление. Самое светлое состояние, когда человек, полностью «обнулившись», начинает возвращаться к жизни. А главное, человек начинает смотреть на свое горе как на опыт, который он пережил и благодаря которому чему-то научился.

Все мы рано или поздно сталкиваемся с потерями и связанными с ними страданиями. Или оказываемся в группе поддержки горюющего. Знания о процессе горевания, хоть и не облегчают горе, но помогают расширить осознание. Особенно при отсутствии своего терапевта. Берегите себя и своих близких.

Інші публікації
Оберіть терапевта