Багато пар і родин змушені підтримувати стосунки на відстані. Це може стати величезним випробуванням навіть для гармонійних стосунків. Якщо ж у відносинах вже було невдоволення чи втрата близькості, вимушена зміна формату стосунків часто призводить до кризи та відчуження. Як зберегти стосунки на відстані й чи варто це робити? Як підтримати підлітка, який знаходиться далеко від одного з батьків? Розповідають психотерапевти Тритфілд.
Відповідає психотерапевтка Анна Собчак
Що, з точки зору нашої психіки, відрізняє стосунки на відстані від «звичайних» стосунків? Чи можна виділити якісь типові етапи чи стани, через які проходить пара, що вимушено підтримує стосунки на відстані?
Збереження стосунків на відстані вимагає праці.
Це дійсно випробування навіть для тих, хто впевнений у своїх почуттях. Але, якщо у пари є спільна мета, то такі відносини можуть не тільки тривати, але й приносити задоволення.
Стосунки на відстані складаються з тих самих складових, що і звичайні стосунки — любов, довіра, близькість, чесність. Але на відстані необхідність усіх цих складових ніби гіпертрофується.
Коли ми маємо звичайні стосунки, ми можемо демонструвати свої почуття, наміри, прихильності в різних спосіб: це і дотики, і погляди, і секс, і піклування. Тобто невербально ми отримуємо багато підтверджень важливих почуттів та моментів. У стосунках на відстані багато чого нам недоступне, тому залишається менше варіантів висловити почуття або отримати докази почуттів. Через це дуже важливим моментом є прискіпливе обговорення всіх деталей таких стосунків. Складання умовного «розкладу» стосунків, звичок, ритуалів, які, можливо, вже були у відносинах, — або створення нових, щоб єдність вас як пари тривала.
Можна навіть оговорити, яким зв’язком буде йти спілкування, як часто, яким буде наше інтимне життя.
Дуже важливо обговорювати той час, коли ви зустрінетесь, планувати це, мріяти. Важливо мати спільну мету, бо відсутність кінцевої точки призводить до невизначеності і підвищеної тривожності в парі. Якщо хтось з партнерів мріє про возз'єднання, а іншому «і так добре’» — таку пару чекають непорозуміння і сварки.
У стосунках на відстані головним компонентом спокою є довіра та безпека. Тому важливо обговорювати усі свої почуття: страхи, побоювання, невпевненості. Діліться цим із партнером або партнеркою відверто, не замикайтесь, не плануйте «помсту» за дзвінок, на який не було відповіді. Зазвичай ми вміємо себе «накрутити», і поки дзвінок і розмова відбудуться, ми вже можемо «наламати дров». А з такого стану дуже важко вибиратися, бо включається підсвідомий захисний механізм звинувачення, який є деструктивним і не призводить до вирішення питання.
Але і будьте чутливі до себе і своїх потреб, кордонів. Якщо партнер обманює, вимагає, або порушує домовленості — це сто відсотків червоний прапорець у ваших стосунках. Не треба ігнорувати такі знаки, важливо якнайскоріше знайти компроміси або перевірити актуальність та адекватність стосунків в цілом.
Загалом, підтримка стосунків на відстані вимагає витримки, внутрішньої психологічної дорослості та віри. Ця форма стосунків може дати вам можливість пізнати краще вашого партнера через розмови, повідомлення, соціальні мережі. Пізнати ваше кохання. Віддалення задля наближення.
Вас може зацікавити: Вимушена еміграція та адаптація в новій країні. Рубрика: Психологи не дають порад
Відповідає психотерапевтка Тетяна Квітка
Чому стосунки на відстані часто посилюють усі старі проблеми в парі, призводять до кризи і навіть стають причиною розлучення? Чи зростає зараз кількість розлучень у родинах, що змушені були розділитися, чи це перебільшення і такої проблеми немає?
Бути чи не бути …разом? Ось у чому питання!
За останні півроку кількість клієнтських запитів стосовно сімейних криз та бажання розлучитись зросло не менш ніж на 50%! Звісно, це не є статистичним та науковим дослідженням — виключно спостереження з власного терапевтичного досвіду та досвіду тих колег, з ким ми обговорювали це питання останнім часом. Але така тенденція почала чітко проявлятися на початку 2023 року. Мова йде про родини, де з початком війни жінки були змушені покинути дім та шукати притулку закордоном.
Цікаво, що якщо раніше з таким запитом зверталися в основному жінки в пропорції 9 жінок до 1 чоловіка, то зараз навпаки, ситуація змінилася: тепер на 10 звернень припадає 9 чоловіків, яких хвилює це питання.
Не можу претендувати на якесь серйозне дослідження цієї теми — для цього зараз не вистачає статистичних даних та опитування необхідної кількості спеціалістів, що працюють з сімейними питаннями (до речі, не тільки психологів, а й наприклад, юристів), просто наведу кілька прикладів з терапевтичної практики. До речі, схематично багато історій дуже схожі за сценарієм, і в моїй практиці їх навіть можна умовно розділити на 3 групи. При цьому тривалість шлюбу, кількість дітей (в усіх випадках у подружжя 1–3 діточок), масштаб невирішених проблем у парі різняться.
На першому місці за кількістю звернень історії, в якій чоловік приходить на консультацію, щоб розібратися у своїх почуттях та вирішити, як жити далі. Бо під час окремого проживання з дружиною закохався у іншу жінку (і у 5 з 7 випадків навіть вже почав жити разом), відчув такий смак стосунків, якого або взагалі не відчував у шлюбі, або давно втратив. Повертатися до того життя, що було у подружжя перед війною, не хоче і не може, а як може бути по-іншому — не розуміє.
Другий тип історій — про те, що чоловік вже остаточно визначився, що хоче розлучитись, повідомив про це дружину, почав юридичний процес, при цьому відчуває велику напругу через почуття провини або не уявляє, як розповісти дітям про розлучення, вибудувати відносини з колишньою дружиною на засадах поваги одне одного, залишитися хорошими батьками для своїх дітей.
І третя група, до речі, найменша за кількістю звернень, — про страх чоловіка втратити сім’ю, пов'язаний з відчуттям відчуження жінки, прохолоди з її сторони та небажання повертатися додому навіть після закінчення війни.
Загальним в кожному з цих терапевтичних випадків було те, що в жодній з пар вже декілька років не було гармонійних відносин та взаєморозуміння, інтимність, діалог та близькість були відсутні. Стосунки здебільшого були зведені до функціональних. Примусове розставання трошки відстрочило гострі кризові процеси, але не дозволило їх уникнути.
Не дарма кажуть «де тонко, там і рветься». Все, що було напруженим, довгий час відкладалося, не було побаченим, вираженим, обговореним та вирішеним, стало величезною бомбою уповільненої дії, ще й ускладненою власними кризами адаптації до нових умов життя, пережитим стресом, пов’язаним з початком бойових дій, втечею від загарбницької навали, страхом за дітей і майбутнє взагалі.
Характерним у всіх зазначених терапевтичних випадках було те, що клієнти негативно реагували на мої рекомендації стосовно проведення сімейної терапії, пояснюючи це небажанням розбирати всі емоційні завали, що накопичувались не один рік.
Те, що невирішені питання рано чи пізно вимагають вирішення, не є великим відкриттям. І якщо люди якось примудряються ігнорувати їх чи пристосовуватись до цієї постійної напруги в контакті, проживаючи разом, то на відстані, трохи виходячи із злиття, виявляється, що невдоволення партнером, дефіцитом уваги, пригніченими потребами у теплі, повазі, розумінні, близькості, тілесності, ніжності, підтримці — настільки сильне, що рівень душевного болю відкидає партнерів ще далі одне від одного.
Чи можна щось порадити в цьому випадку? Звичайно!
Згадати, з чого і за для чого починався ваш союз. Чи було вам добре з цією людиною? Що вам найбільше подобалося? Як ви почувалися тоді?
Проаналізувати, як-де-чому почалися зміни не в кращий бік. Яка ваша частина відповідальності в цьому процесі? Що-де-чому пропустили, з яких причин дозволили цьому статися?
Провести практику «сповідь серця». Виділити собі час та простір і протягом 9 вечорів, на аркушах паперу, як на сповіді перед найближчою серцю людиною, якій ви можете тотально відкритися, виписувати поступово все, що накопичувалося всередині — відбитки болю, суму, зневіри, образи. Корисно супроводжувати цю практику попереднім налаштуванням на очищення свідомості від усього того сміття, що не дає дихати та звучати вільно. Можна підключати уяву і образне мислення, спиратись на аналогію дефрагментації комп’ютерного диску, приймати душ з думкою про те, що вода змиває все важке і зайве, запалювати свічку з думкою про спалювання напруги, робити дихальну практику для більшого розслаблення та концентрації. Кожного вечора, пригадуючи та звільняючи шар за шаром все, що обтяжує, можна повторювати те, що більш за все вкоренилося у пам’яті. Скоріш за все, на 7–9 день вам важко буде пригадати щось нове та написати хоча б три речення. Ви тільки виписуєте, але не перечитуєте написане в ці 9 днів, складаючи аркуші в безпечному від зайвих поглядів місці. На 10 день вранці, бажано з пробудженням сонечка, аркуш за аркушем прочитуєте вголос все написане з бажанням відпустити та очистити пам'ять від болісних емоцій. Інформація залишиться, а біль розчиниться. Можна проговорити для себе, як мантру, лікувальні для серця слова і за можливості ці аркуші спалити.
Якщо вам важко розмовляти з партнером, а у вас до нього/неї багато питань, спробуйте спочатку написати їх у листі і відправити з проханням подумати і відповісти.
Разом чи окремо звернутись до психолога/психотерапевта.
Відповісти собі на запитання: чи дійсно я хочу продовжувати ці стосунки, чи не тримаюсь за те, чого вже давно не існує, через страх? Чи не надає мені світ зараз можливості реалізувати все те, про що давно мріялось, але протирічило існуючому порядку в відносинах?
Чи хочу я відчувати себе щасливою, коханою, радісною та вільною людиною? Як я можу наблизитися до цього стану просто зараз?
Сформувати чіткий намір рухатися в цьому напрямку.
І бути щасливим, незважаючи на всі випробування та негаразди!
Вас може зацікавити: 5 запитань про розлучення. Тетяна Квітка
Відповідає психотерапевтка Олеся Варварська
Як допомогти дитині не втратити зв'язок з батьком або матір'ю, якщо родина вимушено розділена через війну (наприклад, якщо мати з дитиною виїхала за кордон, а батько залишився вдома)? Як така ситуація може впливати на дитину або підлітка?
Стосунки на відстані — це складне випробування навіть для дорослих людей, які при цьому можуть вкладатися в стосунки та будувати їх вдвох. Що стосується батьківсько-дитячих стосунків — це ще складніша задача, оскільки в цьому випадку це робота не дітей, а, перш за все, це робота батьків — будувати і підтримувати ці стосунки. Відповідно, батькам потрібно докладати для цього вдвічі більше зусиль.
Враховуючи реалії сьогодення, в яких через війну сімʼї часто, на жаль, вимушено розділені (наприклад, коли мама з дитиною виїхала за кордон, а батько залишився вдома, або якщо батько чи матір взагалі на війні), дуже важливо зберігати та підтримувати емоційний звʼязок, перебуваючи не разом, а далеко один від одного. У таких надзвичайних обставинах діти та підлітки є дуже вразливими та відчувають наслідки цієї розлуки найгостріше.
Для збереження емоційного зв'язку з батьками дітям потрібно відчувати цей зв'язок від серця до серця і знати, що батьки завжди їх люблять і піклуються про них, навіть коли вони далеко.
Для цього батькам необхідно регулярно спілкуватись з дитиною. Будьте щирими і відкритими. Говоріть про важливе. Спілкуйтесь про її та свої почуття, допомагайте їй висловлювати свої емоції та переживання, цікавтеся нею та її життям, діліться собою та тим, чим ви зараз живете. Важливо прислухатися до почуттів та потреб дитини. Дозвольте дитині висловлювати свої емоції, навіть якщо це сум, гнів або страх.
Враховуючи те, що ви знаходитесь на відстані, важливо творчо пристосовуватись до обставин і шукати способи, як це можна робити не наживо, а дистанційно. Можна використовувати відеодзвінки та чати, щоб зберігати близькість. Проводьте час разом в онлайн-режимі, обговорюючи події, іграшки та будь-які інші інтереси дитини. Щиро цікавтеся тим, чим цікавиться ваша дитина, намагайтесь зазирнути в її світ і розділити з нею важливі для неї речі.
Ще одним способом підтримки стосунків на відстані може бути листування або символічні подаруночки, за допомогою яких можна показати свою любов та підтримку дитині. Можна надсилати листи, листівки, фотографії та подарунки, щоб зберігати зв'язок і підтримувати дитину на відстані. Якщо раптом батько знаходиться в такому місці, звідки це неможливо фізично, можна домовитись з мамою і обрати цей подарунок разом, щоб мама подарувала його дитині від батька. Це може бути, наприклад, іграшка або якась річ, яка буде символом та нагадуванням про відсутнього зараз батька. Дитина ж може писати листи чи малювати малюнки батькові. Все це допомагає створювати особистий звʼязок та позитивні спогади.
Діти різного віку сприймають розлуку по-різному. Молодші діти можуть потребувати більше фізичного комфорту і більше теплих спільних моментів, тоді як підлітки можуть демонструвати більшу незалежність і відокремленість, але і ті, і інші однаково потребують підтримки, розуміння та любові. До серця дитини будь-якого віку важливо шукати свій ключик.
Створюйте стабільність. Намагайтеся забезпечити стабільне середовище для дитини, де вона може відчувати себе захищеною та у безпеці. Наприклад, ви можете домовитись та запланувати певний регулярний день та час для ваших онлайн-зустрічей, якщо можливо. Це дозволить дитині очікувати ці моменти і теж готуватись до них.
Намагайтеся організовувати і проводити спільний час онлайн, що допоможе дитині відчувати присутність батька певним чином. Наприклад, можна разом пограти в онлайн-ігри, або разом подивитись відео або фільм онлайн, читати одну й ту саму книгу, готувати їжу разом онлайн, або просто гуляти, перебуваючи на відеозв’язку і показуючи один одному, що цікавого зараз є навколо вас.
Якщо ви відчуваєте труднощі у збереженні цього звʼязку через віддаленість, розгляньте можливість консультації психолога або психотерапевта. Іноді додаткова психологічна підтримка може допомогти знайти рішення та творчо пристосуватись саме у вашому випадку.
Розділення родини через війну — це важка ситуація, яка вимагає багато зусиль для збереження зв'язку між батьками та дітьми. Важливо знайти сили та ресурси, задіяти всю свою креативність і всі можливості, щоб надавати своїм дітям підтримку та любов навіть крізь тисячі кілометрів, аби не втратити та зберегти зв'язок та щоб допомогти їм подолати це випробування, і рости здоровими та щасливими особистостями.
Вас може зацікавити: Як знання одне про одного допомагають побудувати щасливі сімейні стосунки. Оксана Істоміна Гербер
Відповідає психотерапевтка Анна Чепелєва
Як парі підтримувати стосунки на відстані, щоб зберегти зв'язок, уникнути кризи і не втратити стосунки? Що варто і не варто робити у стосунках на відстані?
Стосунки на відстані під час війни можуть стати непростим випробуванням на шляху пари та каталізатором тих проблем, що вже були в стосунках. Для багатьох це перший такий досвід у житті, і часто вони не знають, як з цим справлятися.
У мирний час ми зазвичай перебуваємо поряд, підтримуємо та допомагаємо одне одному впоратися з важкими емоціями. Але у воєнний період обидва партнери знаходяться в постійному стресі, під тиском невизначеності та відчуття небезпеки, підкріплених фізичною дистанцією. Підтримувати емоційну близькість стає важче, може наростати невдоволення в парі.
Разом з тим, може здаватися, що почуття зараз не на першому місці, вони можуть почекати. Виникають думки, що важливіше воювати, волонтерити, «бути корисним», працювати, реагувати на сигнали тривоги, налагоджувати побут на новому місці, оформлювати документи в іншій країні тощо.
Однак стосунки, як і життя, не можна ставити на паузу. Стосунки — це настільки жива матерія, що вони або розвиваються, або деградують та розпадаються.
Так, до відчуження в стосунках може вести стратегія тримати все в собі, уникати важких тем, намагатися не перевантажувати партнера своїми переживаннями та труднощами. З часом речей, про які ви не поговорили, стає дуже багато — і в певний момент може стати незрозуміло, про що взагалі говорити.
Разом с тим, некорисною є стратегія критики, звинувачень, надмірних очікувань від партнера. Намагання вирішувати за іншого, як йому краще жити та діяти.
Дуже часто стосунки руйнує переконання «якщо це справжнє кохання, ми все одно залишимося разом, все між нами якось само складеться». Правда в тому, що навіть справжньому коханню потрібно допомогти, щоб воно не зникло, не згасло на відстані.
Підтримувати стосунки на відстані допомагає насамперед усвідомлення важливості одне одного та самих стосунків. Якщо люди ухвалюють рішення бути разом, — важливо тримати в фокусі уваги, що це є спільне рішення, і робити щось для цього.
Рішення про вимушену розлуку також має бути спільним. Якщо ви не хочете, щоб стосунки дали тріщину від самого початку, ви як двоє дорослих людей маєте ухвалити рішення разом, з повагою одне до одного. Вдвох взяти відповідальність, усвідомити ризики, наслідки і далі рухатись згідно цих рішень, які можна й скорегувати через якийсь час.
Наступне — це спілкування в парі.
Коли розлука затягується, стрес від розлуки збільшується, бо ми в парі менше спілкуємося, бачимося, не маємо можливості фізичного контакту — між партнерами може рости напруга, недовіра, ревнощі, нерозуміння. Саме тому важливо взяти за правило спілкуватися щодня. Обов’язково розповідайте про те, що ви робили сьогодні, а також цікавтесь, чим займався партнер. Якщо вдома ви зазвичай робили це зранку та ввечері, намагайтеся за можливості зберегти цю традицію.
Спробуйте «налаштувати» емоційну присутність партнера у своєму житті. Як варіант, влаштуйте спільну вечерю по відеозв’язку, щоб відчувати себе родиною або парою. Домовтесь ввечері одночасно подивитись новий фільм, а потім поділитися враженнями. Вийдіть разом на прогулянку, пийте каву, готуйте, читайте разом книжки, а потім їх обговорюйте. У цілому, намагайтеся відтворити якісний довоєнний час разом — настільки, наскільки це є можливим. Пригадуйте минуле та мрійте про майбутнє. Спільні плани надихають триматися у важкій ситуації та дають відчуття єдності з партнером, знижують тривогу та почуття самотності.
Якщо є діти, важливо продовжувати спільно піклуватися про дітей та разом ухвалювати важливі рішення про їхнє життя. Усі проблеми стосовно дітей, їхньої поведінки, емоційного стану, навчання та майбутнього повинні вирішуватися на сімейних нарадах. Це укріплює зв’язок. Звичайно, можуть бути винятки, коли батько перебуває на передовій. Але в багатьох пар є можливість підтримувати зв'язок хоча б в телефонному режимі.
Важливо вирішувати будь-які конфлікти та уникати недомовок в парі. Через спілкування на відстані, неправильну інтерпретацію смс-повідомлень може з’являтися напруга, невдоволення. І це знак, що треба «виводити на світло все те, що в тіні»: розмовляти про те, що відбувається, про поведінку, про ваші почуття. Кожен не вирішений конфлікт — це клин, що ми вбиваємо в стосунки.
Інтимна близькість на відстані теж будується. Звичайно, це не теж саме, що фізична близькість між закоханими. Але повністю ігнорувати цю потребу в парі не варто. Інструментам такого кохання на відстані можна навчитися незалежно від віку, навіть якщо ви до цього не мали такого досвіду. Це можуть бути еротичні повідомлення, фото, короткі відео, посилання на статті та інше. Важливою є чутливість до стану партнера, його сексуальних потреб, варто підлаштовуватися одне під одного, разом обирати час для інтимної близькості.
Варто також з турботою звертати увагу на власний емоційний стан. На фоні війни, стресу, страху та втрат ми стикаємося з надмірною тривогою, роздратуванням, депресивними станами та іншими проблемами психічного здоров’я. Якщо не вирішувати ці особисті проблеми, то вони, як полум’я, перекинуться на стосунки та будуть їх знищувати.
Пам’ятайте також, що життя не зупиняється без партнера. Ви можете й під час війни мати відпустку, займатися спортом, розвивати власну кар‘єру та в цілому турбуватися про себе. Частину свого життя, яку ви мали без партнера, ви так само продовжуєте мати й у стосунках на відстані.
Дуже важливо бути добрими одне до одного та до себе, розуміти, що на нас зараз впливає дуже багато чинників. Інша людина може не до кінця розуміти, що з вами відбувається, але це не означає, що вона вас не любить або їй байдуже. Допомагає розуміння та терплячість: у нас можуть бути дві різних реальності, але ми хочемо продовжувати наші стосунки.
Кохання під час війни дає відчуття стабільності та хоча б мінімального контролю над ситуацією. Але любов і сама потребує підтримки, особливо коли їй загрожує розлука. Як будь-яка рослина потребує, щоб її поливали та турбувалися про неї, — так і стосунки потребують постійних дій і кроків назустріч у парі.
Головним тут є те, чи хочете ви зберігати стосунки. Якщо так — варто докладати зусиль.
