Про самотність. Кейс #12

Так багато концепцій щодо того, що таке самотність, що можна розгубитися, очі розбігуться...

Самотність буває фізичною, фізично обумовленою, схожою на ізоляцію, це більше схоже на самотність в одиночній камері, яка може бути обумовлена чим завгодно — за власним вибором або через обставини. А буває психологічна самотність, коли ти начебто поруч із людьми, і люди навколо тебе, і справ у тебе безліч, а почуваєшся ти дуже паршиво, ніби ні з ким не можеш розділити свої почуття і ніхто не може допомогти тобі. Цих людей немає, вони тебе не чують або ти їх не бачиш, якось так виходить, що ти один. У глобальному сенсі ми й справді одні.

Відтоді як тобі перерізали пуповину, відокремили від матері, — від цього моменту починається твоє самотнє плавання. І в цьому немає нічого катастрофічного, але люди бояться і намагаються чимось заповнити цей простір порожнечі: іншими людьми, справами, дорогими машинами, роботою. І начебто на певний час виходить, але все одно в проміжках наганяє те, що всередині, ти з ним зустрічаєшся неминуче, і часто це лякає, тому що воно велике, незвідане і болюче.

Я вважаю самотність корисною, тому що саме в ній можна знайти справжні відповіді на всі глобальні питання, що стосуються тебе особисто. Тільки в цій самотності можна знайти свій справжній шлях.

Які клієнти до мене приходять? Точніше, з чим вони приходять? Вони приходять із тим, із чим не можуть впоратися самі. Начебто так спробували, так спробували, а воно не виходить — і от вони приносять свою самотність, кладуть її на підлогу, наприклад, чи на диван поруч із собою — і ми намагаємося з цим розібратися.