У новому матеріалі рубрики «Інтерв'ю» розбираємося в психотерапії для двох. У чому особливості парної терапії і як вибирають фахівця представники ЛГБТК+ спільноти, розповідає Олена Сєргєєва.

В якому напрямку ти працюєш з парами? У чому його особливості?

Я працюю з парами в методі емоційно фокусованої терапії (ЕФТ). ЕФТ для мене — один з вимірів гештальт-підходу, оскільки багато уваги приділяється почуттям, переживанням і потребам, які стоять за ними. В основі методу лежить теорія прив'язаності. Те, як сформувався наш зв'язок з батьками, прямо впливає на наші стосунки з близькими людьми та партнерами в дорослому віці.

У ЕФТ терапевт виступає консультантом з процесу, його клієнт — стосунки пари. Фахівець не є стороною у стосунках, як це відбувається в рамках багатьох методів терапії.

ЕФТ порівнюють з іншими методами, тому що будь-яка психотерапія має дві мети: підвищення усвідомленості та поліпшення адаптивних механізмів.

З якими темами й на якому етапі стосунків найчастіше приходять пари? Чи завжди терапія працює на збереження стосунків?

Якщо узагальнити всі запити, можна сказати, що приходять, щоб поліпшити комунікацію в парі, краще переробляти конфлікти. Другий за частотою запит — прийняти рішення: залишатися в стосунках або розходитися. Кожна пара на якомусь етапі стикається з кризою і розуміє, що як раніше вже не може, а по-новому ще не вміє.

Є оманлива думка, що терапія допомагає парам залишитися разом, зберегти союз. Але в підсумку все може розвиватися зовсім за іншим сценарієм. Мета терапії — не привести пару до певного «правильного» результату. В ході терапії ми спираємося на потреби партнерів. Наприклад, приходить сім'я, яка планує розлучення, але напруга й образи, що накопичилися, не дають можливості вибудувати діалог. У них є спільні діти, їх запит — налагодити комунікацію для цивілізованого розлучення і знайти можливості залишитися нормальними батьками для спільних дітей. Буває, партнерам важко пережити такі складні події, як втрата близької людини, переїзд в іншу країну, депресія або тяжка хвороба одного з партнерів. Це сильний стрес на особистісному рівні, який, звичайно ж, впливає на стосунки пари.

Окремою темою хотілося б відзначити зраду. Пари приходять, щоб розібратися з цим, і часто запитують, чи можна пробачити. Однозначної відповіді немає. Більшість пар, ймовірно, зіштовхнуться з цією подією. Питання в тому, що в одних вистачить ресурсу пропрацювати зраду, зрозуміти, звідки вона взялася і як з цим бути, а в інших цих ресурсів виявляється недостатньо. І це може стати фінальною раною прив'язаності, яка сильно порушує довіру між партнерами. В результаті пара розпадеться.

Які пари менше сваряться? Від чого це залежить?

В рамках ЕФТ проводили дослідження рівня задоволеності стосунками в парі. Початкова гіпотеза полягала в тому, що пари з меншою кількістю конфліктів і сварок — більш задоволені. В результаті виявилося, що кількість конфліктів у всіх парах була приблизно однаковою. Різниця полягала в тому, як пари переживають конфлікти та що роблять після. Немає таких пар, в яких не трапляються конфлікти, де не ранять одне одного. Завжди є накопичена агресія, яка рано чи пізно проявляється у вигляді сварок з близькою людиною. Пари з задовільним рівнем стосунків знаходять шляхи вирішення конфлікту і підхід до переживань один одного. Такий союз завжди міцніший. А от іншим парам, в яких конфлікти супроводжуються замовчуванням або агресією, — складніше. У цьому випадку допомагає емоційно фокусована терапія.

Який середній вік клієнтів, які приходять на парну терапію? Чи залежить це від життєвого досвіду?

Найчастіше приходять люди, у яких є досвід особистої терапії. Навички побудови стосунків — не те, з чим ми народжуємося. Ми набуваємо їх з досвідом і, на жаль, цьому не вчать в школі чи університеті. Замислюватися про потреби своєї пари та про похід на парну терапію — поки ще атрибути західного світу. Це приємні плоди 21-го століття, коли ми можемо дозволити собі хвилюватися про якість життя і стосунків, а не тільки про виживання.

Найчастіше все-таки звертаються клієнти, для яких психотерапія — частина життєвих рутин. Здебільшого — середній клас і вище, тобто ті, у кого є ресурс і інтерес до розуміння себе. Від віку це не залежить.

Що конкретно змінюється під час терапії, на чому концентрується терапевт в роботі? Чого пара вчиться?

У ЕФТ ми багато працюємо з конфліктами та негативними циклами пари. Останнє — загальний сценарій всіх конфліктів. Кожна сварка розвивається за стандартним для цієї пари планом.

Кожен партнер стабільно займає певну роль: уникає або переслідує. Зазвичай пари складаються з двох протилежних ролей. Рідше в терапію приходять пари, де обидва партнери в уникаючій ролі. Найчастіше прогноз для таких пар гірше. Якщо в парі обидва переслідують, то вони, швидше за все, все з'ясують ще до того, як потрапити в кабінет до терапевта.

Мені дуже подобається формулювання на тему того, як важливо усвідомлювати наші моделі та ролі: «Переслідуючи та уникаючи, кожен з партнерів рятує стосунки». Це показує, як важливо ставати на бік іншого. Відбувається якась магія, коли ми починаємо розбиратися в протилежній ролі й усвідомлювати її. У такі моменти обидва розуміють, як можна почати рухатися новим шляхом, розвиватися і покращувати якість стосунків.

Більшість конфліктів розвиваються за схожим сценарієм. Один партнер починає копати, намагається прояснити, сперечається, обурюється, а інший демонструє уникнення: мовчить, замикається, аж до фізичної ізоляції. Така ситуація дуже ранить кожного з партнерів.

Основна робота першого етапу ЕФТ стосується того, що пари вчаться пізнавати цей негативний цикл, розуміти, що лежить в основі, і вчасно перемикатися на ресурсні форми комунікації. Ці навички самі по собі вже знімають більшу частину напруги. В результаті комунікація в парі поліпшується, стає простішою і безпечнішою, партнери починають говорити про свої почуття, переживання і потреби, це означає, що можна переходити до другого етапу в терапії.

Перший етап можна назвати «Гасіння пожеж», а другий — «Висаджування лісу».

Другий етап методу ЕФТ стосується глибинних потреб у стосунках. Це непросте завдання, і в основному до нього приходять вже з хорошим досвідом терапії. Адже одна справа — усвідомити себе, і зовсім інша — партнера.

Типові кризи стосунків (пов'язані зі стажем стосунків або з подіями, наприклад, переїздом або народженням дитини) — вони дійсно існують чи це міф?

Це і правда, і неправда. Криза залежить не від часового проміжку, а від етапу стосунків, на якому зараз знаходиться пара. Адже кожен союз рухається зі своєю швидкістю.

Звичайно, народження дитини або переїзд в іншу країну — це завжди кризові моменти. Статистично до 90% пар відчувають погіршення стосунків у перші роки життя дитини. Або, наприклад, у пари було комфортне в побутовому і фінансовому плані життя, але на якомусь етапі вони переїжджають в іншу країну. Перші кілька років еміграції особливо складні, і це сильно змінює контекст пари й, найчастіше, розподіл ролей. Така кількість стресу і напруга загострює дефіцити та конфлікти, які раніше могли бути приховані.

У нас є свіжий приклад періоду локдауну, який закономірно спричинив сплеск розлучень. Люди стикаються віч-на-віч з собою і з партнером, і, звичайно, — з усіма моментами, які не влаштовують їх у стосунках. Якщо у пари досить готовності та ресурсів, це може стати хорошим приводом для початку роботи над стосунками, в іншому випадку — необхідною енергією для виходу з них.

Чи буде ефективна парна терапія, якщо один з партнерів ніколи не був у психотерапевта? Якщо я не навчився усвідомлювати себе, як я навчуся розуміти іншого?

У всіх від початку різний рівень усвідомленості. У парній терапії ми рухаємося зі швидкістю системи, терапевт не може підігнати усвідомлення або зміни. Адже наш клієнт — це стосунки. Якщо хтось із партнерів зависає, процес зависає разом з ним. Терапія допомагає партнеру з будь-яким досвідом вчитися розуміти себе і працювати над побудовою комунікації з іншими. Немає такого, що якщо хтось не справляється, ми говоримо «Тобі двійка. Поїхали далі. Тих, хто відстає, не чекаємо». Пара для того і прийшла до психотерапевта, щоб якісь складні й незрозумілі для себе місця підсвітити, перетворити те, що відбувається з ними, на слова, будувати мости один до одного, вчитися бути поруч у важких місцях.

Чи є протипоказання до парної терапії? Які?

Перше — будь-який вид залежності одного з партнерів: алкогольна, хімічна, ігрова. Коли залежний партнер знаходиться в активній фазі та не планує нічого з цим робити. Якщо ж людина проходить лікування, знаходиться в стадії ремісії, то робота можлива. ЕФТ — це не про порятунок одного з партнерів.

Другим протипоказанням є насильство в парі. Фізичне або емоційне. Терапія — не про виправлення будь-кого з партнерів.

І третій випадок — коли у когось з партнерів є паралельні стосунки, які не планують розривати. Наприклад, приходить пара і хтось каже: «Мене все влаштовує, а ось чоловіка/дружину — ні. Зробіть так, щоб влаштовувало». Зрада — це сильні рани для стосунків і, як правило, вони виникають нелегально, коли стосунки пари ексклюзивні й закриті. За наявності паралельних стосунків ми не можемо працювати над безпечною і надійною прив'язаністю в парі, це обман. Деякі терапевти працюють з поліаморними парами, але тут важливо розуміти, що про таку систему партнери свідомо домовилися, вона від самого спочатку легальна.


З 10 пар, які до вас звертаються, скільки представляють ЛГБТК+? Від чого це залежить?

Таких пар в моїй практиці чверть. Але складно сказати об'єктивно, оскільки я пишу про себе і говорю в спільноті колег, що я ЛГБТК+ friendly терапевтка. Поки в нашій культурі, де багато неприйняття, це все ж необхідно відзначати. Хоч можна довго сперечатися про те, що кожен терапевт повинен дотримуватися етичного кодексу і вчити біологію в школі.

Багато хто вибирає терапевта за рекомендаціями. Можу сказати, що пари ЛГБТК+ вибирають ще більш ретельно.

У чому відмінність роботи, все-таки поки ще, з «меншістю»?

Відмінностей в підході або в методі немає, оскільки терапевтична робота не залежить від статі, гендеру або сексуальної орієнтації. У фокусі ЕФТ — завжди стосунки та механізми прив'язаності. Цей метод також застосовується і в роботі з батьками та дітьми.

Я можу відзначити деяку різницю контекстів для пар. Пари ЛГБТК+ стикаються з великими обмеженнями та стресом у плані публічності/відкритості та в питанні виховання дітей. Безсумнівно це додає стресу в стосунки.

Наприклад, одному з пари важливо, щоб близькі сприймали його і партнера як пару, познайомитися з батьками, проводити разом сімейні свята. А для другого партнера — це питання особистої безпеки, пов'язане з непростим і навіть травматичним досвідом.

З іншого боку, суб'єктивно я можу відзначити, що баланс партнерських ролей в таких парах, як правило, кращий і тиск гендерних стереотипів менший. Наприклад, гомосексуальна пара, швидше за все, не буде сперечатися про те, хто повинен поміняти памперс малюкові або мити посуд.

Як людям з іншими уподобаннями вибрати психотерапевта і довіритися йому?

На жаль, немає іншої рекомендації, крім як пробувати. Я раджу орієнтуватися на два параметри.

Перший — професійні компетенції терапевта і дотримання етичного кодексу: де навчався, як довго, як ставиться до етичних стандартів професії, чи обговорює правила терапії, які захищають клієнта і терапевта, формат роботи та терміни, чи дає зрозумілі відповіді на ваші питання.

Другий — наскільки вам комфортно з фахівцем: розмовляти, ділитися особистими переживаннями, уразливими моментами, чути його/її коментарі.

Можна прямо питати фахівця, як вона/він ставиться до ЛГБТК+ пар. Така відповідь багато прояснить.

Наскільки ефективний метод ЕФТ?

Дослідження показали, що 85% пар, які проходили ЕФТ, змогли поліпшити свої стосунки. Це говорить про те, що, якщо ми приділяємо увагу своєму зв'язку з партнером, все цілком може працювати на нас.

Інші публікації
Оберіть терапевта