Основи психологічної підтримки. Як підтримувати одне одного і не зробити гірше

В умовах війни ми потребуємо підтримки частіше, ніж в мирний час. З одного боку, психологічну підтримку мають надавати спеціально навчені люди. З іншого ж, маємо що маємо: ми всі стали одне одному трохи психологами.

Поговоримо про механіку підтримки. Як це все працює? Що саме ми підтримуємо, коли підтримуємо близького? Чому іноді стає легше, а іноді тільки бісить?

Почнімо з головного: коли ми підтримуємо людину — насправді ми підтримуємо її психологічний процес, який зараз відбувається.



Психологія через спортивні метафори

Психологічна підтримка, як і підтримка в спорті, — це бути поруч, підстрахувати або докласти трохи зусиль. Для чого? Щоб допомогти виконати ту вправу, яку гімнаст хоче виконати.

Що це значить на практиці? Якщо людина знаходиться в процесі горювання і просить про підтримку, ми підтримуємо процес горювання: дозволяємо поплакати стільки, скільки хочеться, не сперечаємося, не переконуємо, не намагаємося розвеселити. Бо «не плач, зберися, життя продовжується» для людини в горі не є підтримкою саме тому, що це зупиняє процес горювання, а не підтримує цей процес.

А як зрозуміти, який процес зараз іде?

Коли тренер підтримує гімнаста, він має знати, яку саме вправу виконує гімнаст, що саме ми підтримуємо і страхуємо. Якщо гімнаст вирішив робити сальто, а ми готуємося страхувати кувирок, — будуть проблеми.

У психотерапії на з'ясовування, який саме процес зараз відбувається, що переживає людина і як саме вона це переживає, може піти не одна година. І це враховуючи, що психологів вчать це робити.

Психологи ми чи ні, але в будь-якій незрозумілій ситуації є сенс спробувати спитати.

«Чого б тобі зараз хотілося? Що могло б тебе підтримати? Що я можу зараз для тебе зробити?»

Але і тут є нюанс.

«Та якби ж я знав!»

У горі чи стресі ми часто буваємо розгублені та дезорієнтовані. Не знати, чого б хотілося, — нормально. Але питати все одно варто, бо раптом нам пощастило і людина знає?

А якщо не знає? Тоді вітаємо, тепер ви метафорично страхуєте гімнаста, і ви не знаєте, яку вправу він виконує, і він сам не знає теж, а ще все це в темряві і вас цього не вчили.

Звучить не дуже. Чи зобов'язані ми вгадувати тип психологічного процесу чи витрачати час на обережне розпитування? Точно не зобов'язані. Але у нас є емпатія, чутливість, інтуїція, а ще ми любимо одне одного. Ми можемо сказати «я не розумію, що ти відчуваєш, але я поруч, я хочу дізнатися більше».

Часто воно того варте.

Техніка безпеки

Підтримуючи інших, ми маємо піклуватися про себе. І якщо у нас самих немає сил, відмовляти у підтримці — нормально. Якщо до вас завжди приходять за оптимізмом і заспокоєнням, а ви більше не вивозите, нормально сказати «Мені шкода, але я теж сьогодні демотивований і зневірений». Справа в тому, що якщо у нас зовсім немає ресурсів, то якісної підтримки, скоріш за все, і не вийде: просто не вистачить енергії. Так теж буває.

Велике всеукраїнське доміно

З іншого боку, хтось буквально від нас залежить, хтось нам дуже дорогий, — і можливості чи бажання відмовляти в підтримці може й не бути. Іноді ми підтримуємо з останніх сил, наче беремо цю енергію в борг у самих себе, сподіваючись знайти її потім деінде.

Тому наше суспільство під час війни іноді виглядає як доміношки: хтось один завалюється на іншого, інший — далі, на більш стабільного друга, десь там в цій системі виснаження, любові та взаємопідтримки похитуються й іноді яскраво спалахують, вигорачи, психотерапевти:)

В ідеалі так не має бути, але ми всередині найбільшої війни в Європі за останні 80 років.

«Це все якось складно і занадто науково. Може, треба просто зустрітися і напитися?»

Може, й треба. Але насправді, коли ми розмовляємо під винце, — ми так само підтримуємо певний психологічний процес близької людини: знаходимося поруч в горюванні, або валідуємо нездоволення, або допомагаємо «попсихувати» і випустити пару, поки не стане легше. Просто робимо це інтуїтивно чи автоматично. Іноді це спрацьовує, іноді ні.

Свідомо порозмірковувати про те, що відбувається з людиною, який процес іде, яка її потреба, — ніколи не зайве. Хоча б тому, що якщо ми вже вкладаємо свій час і увагу в підтримку іншого, варто спробувати зробити це якісно.

Як зрозуміти, що мені вдалося підтримати?

За відчуттям полегшення, яке виникає в іншої людини. Часто буває і так:

— Ти мені дуже допомогла, для мене це було дуже важливо!

— Та я ж нічого не зробила, просто послухала, навіть нічого розумного не порадила.

Але вдячність не виникає просто так: це значить, що ми дійсно вгадали, яка підтримка потрібна.

А буває і навпаки: наче сказано багато теплих слів, багато часу, багато уваги, — а людина йде роздратована, стало гірше. Це не «невдячність». Просто все дійсно індивідуально.

Але це не значить, що не варто пробувати.

Інші публікації
Оберіть терапевта

Ми використовуємо файли cookies, щоб користуватися сайтом було легко та зручно. Залишаючись на сайті, ви погоджуєтеся з нашою Політикою конфіденційності

Погоджуюся