Психотерапія часто асоціюється з активною роботою, глибоким аналізом та зусиллям, але що робити, коли на все це просто немає сил? У часи тривалого стресу та війни ми все частіше опиняємося в точці, де навіть потреба в допомозі відчувається як додатковий пункт у нескінченному списку справ, і на це також бракує ресурсу. Чи можна йти в терапію, коли навіть немає слів, щоб пояснити «що не так»? Як відрізнити втому від психологічного опору змінами? І чи має право сесія бути місцем простого перепочинку, а не обов’язкового «копання вглиб»? Чи можлива і чи корисна психотерапія «на мінімалках» чи краще поставити її на паузу? Ми поставили ці запитання психотерапевткам платформи Тритфілд.
Відповідає психотерапевтка Маша Цуканова
Буває стан, коли людина гостро відчуває потребу в допомозі, але при цьому не має ресурсу навіть на те, щоб просто сформулювати «що не так». Що робити клієнту, коли хочеться звернутися до психолога, але він відчуває повну інтелектуальну чи емоційну «німоту»? Чи може терапія бути ефективною, якщо здається, що немає сил розмовляти і «оце все пояснювати»?
Якщо у людини немає сил навіть на те, щоб просто сформулювати, що не так, я б починала не з психотерапевта. По-перше, ми мусимо виключити фізіологічні причини такого стану. Можливо, у людини анемія, залізодефіцит, гіпотиреоз, пухлина чи ще якась халепа, яка призводить до повного виснаження. Тому я би починала з медичного обстеження.
По-друге, я би перевірила таку людину на депресію. Існує так звана депресивна тріада — ознаки, за якими ми можемо запідозрити, що людина дійсно хворіє, і це не просто якийсь ситуативній збіг. До депресивної тріади входять:
- Інтелектуальний спад. Знижуються пам’ять, увага, думати стає складніше.
- Фізіологічний спад. Немає сил на звичні речі. На початкових етапах, наприклад, жінка може перестати фарбуватися, бо це здається виснажливим. А у разі погіршення сил може не стати навіть на те, щоб прийняти душ або купити їжі. Я памʼятаю свій перший епізод депресії, коли я три доби не їла, бо не могла вийти в магазин. На тлі фізіологічного спаду можуть початися озноби, закріпи, впасти лібідо тощо.
- Емоційний спад. Це апатія і ангедонія — коли не радують вже навіть речі, які гарантовано приносили задоволення завжди.
Депресивна тріада буває хитрою: один або декілька показників можуть здаватися на перший погляд нормальними, але при цьому маскуватися під якісь незрозумілі хвороби. Наприклад, біль невідомого походження, шкірні реакції, розлади ШКТ абощо.
Характерно, що при депресії найскладніша пора доби — ранок.
Якщо людина помічає, що схожий на це стан тримається більше двох тижнів, то варто зекономити сили і йти не до психотерапевта, а прямо до психіатра. Депресія — це хвороба, і її потрібно відповідально лікувати, бо, на відміну від багатьох інших хвороб, вона призводить до летальних наслідків.
Сучасні антидепресанти чудові: безпечні, дієві, розроблені під різноманітні випадки — і за місяць вже реально помітне покращення. І от вже на цьому етапі варто йти до психотерапевта, щоб розбиратися, що людину привело до такого стану і як в нього більше не потрапляти.
Чи може терапія бути ефективною, якщо здається, що немає сил розмовляти і «оце все пояснювати»?
Терапія може допомагати навіть без «конструктивного» діалогу. На своїй першій сесії у якості клієнтки, наприклад, я сказала одне єдине речення, а далі просто годину мовчки ридала — і це було неймовірно, бо те речення було страшенною таємницею, яка знищувала мене зсередини. І нарешті зʼявився хтось, кому я змогла зізнатися, — і відтоді більше була не одна зі своїм тягарем.
Цілющою може бути сама присутність іншої людини, відчуття, що ти гребеш не один, що комусь на тебе не байдуже.
Якщо клієнт сидить і мовчить, знесилений щось сказати, можливо, йому все ж вдасться щось взяти, — наприклад, реакцію терапевта.
І зрештою, вербальні техніки — це не єдиний інструмент, що є у психотерапевта. Почати хоча б з того, що один із фундаментальних стовпів гештальт-терапії (а це підхід, в якому я працюю) — феноменологія. Терапевт в будь-якому випадку має доступ до першої сигнальної системи клієнта: міміки, жестів, пози, ходи, дихання, почервоніння чи збліднення шкіри. Також терапевт має необмежений доступ до своїх власних феноменів, які виникають в нього у присутності клієнта: до відчуттів у тілі, почуттів, метафор, спогадів, думок. З усім цим матеріалом можна працювати.
Є терапевти, навчені роботі з тілом. Така робота може бути взагалі майже безсловесною, але при тому напрочуд дієвою. Також існує різноманіття арт-терапевтичних технік, за допомогою яких можна пережити щось складне чи краще зрозуміти себе.
І нарешті, є ще одна річ, яку потрібно знати клієнтам. Терапія буває не тільки на розвиток (з пропрацюванням, розкопуванням дитячих травм, самозануренням і оцим всім болісним). Терапія буває ще і просто на підтримку.
Одним словом, так, терапія може допомогти і вкрай знесиленій людині.
Вас може зацікавити: Наталія Трушина. Коли новини збивають з ніг: психологічні техніки та самодопомога
Відповідає психотерапевтка Марина Кондратенко
Іноді через деякий час після початку роботи терапія починає здаватися важкою працею, на яку наче треба додатково йти після основного робочого дня. Як відрізнити здоровий сигнал психіки про потребу в енергозбереженні від деструктивного опору, який заважає прогресу? Що робити, якщо сама думка про сесію викликає втому, а не полегшення?
Дуже класно, що ми взагалі говорим про існування такої речі як опір в терапії, адже рано чи пізно він виникає майже в кожного, і дуже важливо розуміти природність цього процесу. Не знаючи, що цей процес — частина терапевтичної роботи, людина полишена на самоті з питаннями “Що зі мною не так? Що з моїм психологом не так? Чи так все відбувається, як має? Чому мені не стає краще, а може, часом і гіршає? Для чого я це роблю, якщо користі менше, аніж зусиль, яких я докладаю?”
Виникає бажання піти, і це природньо, але не завжди з терапевтичної точки зору це найкращий вихід. Як мінімум, тому що піти мовчки — часто звичний, знайомий спосіб, за допомогою якого людина йде зі стосунків там, де їх можна було б зберегти разом із близькістю. А у випадку психотерапії — не просто зберегти стосунки, а й поглибити саморозуміння та побачити деякі досі неусвідомлені патерни поведінки. У цьому випадку психотерапевт грає роль дзеркала: нічого нового він не створить, але без нього ти не побачиш власну спину. А з нею ти проходиш крізь все своє життя, може, навіть саме вона тебе до психолога і привела.
Щоб відрізнити здоровий сигнал психіки про потребу в енергозбереженні від деструктивного опору, який заважає прогресу, нам потрібно те, про що у вас часто питає психолог, — ваші почуття. Вони є сигналами вашої психіки і ключиком до ваших потреб, в тому числі й у терапії. Тож спробуйте зрозуміти, з яких почуттів складається ваш супротив: ви дратуєтесь, відчуваєте безпорадність перед чимось, або ж сором робить ваш кожен крок в терапії надважким? Можливо, ви відчуваєте небезпеку чи нудьгу? Усе це — важливі маркети, які допоможуть зрозуміти, що впливає на ваш супротив, адже в одних випадках ми можемо дратуватись через надмірний темп психотерапевта чи його занадто пристрасне бажання все виправити, а в інших — нудьга може зробити проявити, що ви хочете говорити про інші теми, хоча, може, навіть поки не знаєте, про які саме. Або знаєте, але не наважуєтеся, — і це привід зазирнути в тему довіри.
Можливо, вам не сподобається те, що я зараз скажу, але якщо ви прямо зараз на тому етапі, де кожен візит до вашого психолога чи психотерапевта викликає втому і небажання взаємодіяти, то вам потрібно з ним це обговорити. Часто це непроста задача, адже останнє, чого хочеться в такі моменти, — йти на конфлікт чи посилювати і без того відчутне напруження. Однак це вкрай важливо, адже пряме обговорення труднощів — це важлива навичка, якої неможливо набути, уникаючи будь-якого напруження. Памʼятайте, що ваш психотерапевт на вашій стороні, і в процесі психотерапії ви не маєте дбати про його комфорт чи почуття. Своєчасна оплата сесій — ось ваш спосіб турбуватися про нього, а в решті питань спробуйте діяти з турботи про себе.
Для деяких читачів моя пропозиція проговорити це з терапевтом може видатися ризикованою, адже в душі може ховатися страхітливе очікування вмовлянь чи тиску через фінансову зацікавленість. Що ж, я не дам вам гарантій, що ви ніколи чогось схожого не переживете, але тоді ви матимете привід поконфліктувати більш сміливо:)
Але знаєте, ми — психотерапевти, — зазвичай погані бізнесмени, адже сама ціль нашої роботи полягає в тому, щоб ми вам перестали бути потрібні. Але не вірте мені на слово, краще поговоріть зі своїм психотерапевтом про свої сумніви, бо за цим всім стоять глибокі питання довіри, розподілу влади, авторитету вертикальних фігур (якими колись для вас були батьки), контролю.
На щастя чи на жаль, шлях психотерапії не завжди йде лише через полегшення, іноді через «обтяження». Може бути боляче чи важко, але є хороша новина — ви в цьому не на самоті.
І останнє. Я буду не щирою, якщо проігнорую той факт, що психотерапія — це процес, що потребує ресурсів. Він потребує не тільки грошей та часу, а ще й сил. Сил на те, щоб пробувати нове, йти на ризик, витримувати напруження чи навіть ескалювати конфлікт. І іноді буває, що саме цього ресурсу не вистачає, і це теж варто обговорити під час сесії, адже можливо, що це не супротив, а просто брак певного виду ресурсів — і тоді можна шукати способи, де ними обзавестися, або ж ухвалити рішення про припинення психотерапії чи залучення до роботи ще й психіатра, який відповідатиме за фармакологічну підтримку.
Вас може зацікавити: 5 типів психологічного виснаження. Невеселе бінго, в якому легко впізнати себе під час повномасштабної війни
Відповідає психотерапевтка Анастасія Вікторовська
Чи існує формат «терапії на мінімалках» для тих, хто перебуває в режимі виживання? Як фахівець може змінити підхід, щоб сесія стала місцем підзарядки, а не місцем, де треба обов'язково копати "вглиб", аналізувати дитинство чи працювати над травмою, коли на це немає ресурсу?
Чи існує формат «терапії на мінімалках» для тих, хто перебуває в режимі виживання? Звісно, існує.
Для людини, яка знаходиться у стані виживання, головні напрямки роботи в терапії — стабілізація та підтримка. Жодних «розкопок» у глибину/дитинство тощо.
Першочергова задача — це визнати, що я «на межі/я виживаю/не вивожу».
Також дуже важливо передивитись вимоги до себе. Бо коли ви маєте проблеми зі сном, живете в постійному страху та напрузі, то вимагати від себе працювати, як у кращі часи, виглядати наче пролісок по весні, порівнювати себе з іншими або минулим життям — це від початку провальна тактика, яка погіршує і без того важкий стан.
Важливим механізмом роботи зі стабілізації та підтримки є робота з тілом. Вміння спиратися на нього, «заземлюватись» та концентруватися на зниженні рівня напруги, тривоги. Існує велике різноманіття технік і вправ, які можна підібрати під конкретну потребу та які працюють саме для вас.
І звісно, пошук сенсів та опор у житті. Вчитись просити про допомогу та розуміння, розуміючи, яку саме допомогу і від кого.
Метою терапевта є не «витягувати» клієнта зі стану виживання, а бути поруч — сформувати відчуття, що людина не наодинці в цей період життя. Вчитися турбуватись про себе.
Як фахівець може змінити підхід, щоб сесія стала місцем підзарядки, а не місцем, де треба обов'язково копати «вглиб»?
Насправді все починається з запиту:) Запит психотерапевт має уточнити на початку сесії або клієнт може сам висловити, що б він хотів отримати за виділений час роботи.
Сесія як така не має на меті «копати вглиб» чи працювати з травмою, — скоріше після уточнення запиту й потреб клієнта будується напрямок роботи.
Сесія може бути досить мовчазною, без стратегій та пошуків. Бо іноді немає сил навіть на пошук запиту, питань і відповідей тощо, — тоді краще буде визнати це та поговорити про свій стан загалом, про втому та виснаження.
Тому що більшість людей самотні в цьому.
Найпростіший шлях до того, щоб сесія стала місцем підзарядки, — це спробувати розширити фокус уваги клієнта, пошукати ресурси.
Бо ресурс — це не те, що робить сильнішим, а те, що допомагає не впасти. Їх досить багато.
Наприклад, речі, які приносять задоволення тілу — їжа, дихання, будь-які приємні взаємодії з тілом (масаж, плавання, йога).
Знайомі, рідні, близькі люди, які не підбадьорюють, а залишаються з вами у цьому важкому стані — тобто розділяють його.
Маленькі, приємні речі, які оточують нас щодня, та пошук нових сенсів.
Але найважливішим є визнання того, що вам важко, що ви втомились і у вас немає сил навіть щось вирішувати. Іноді навіть цього визнання буває достатньо, щоб ресурс почав зʼявлятись;)
Вас може зацікавити: Вплив хронічного стресу на психічне та фізичне здоров'я. Рубрика: Психологи не дають порад
Відповідає психотерапевтка Лілія Скуйбіда
Ми живемо в умовах війни, де зовнішня реальність щодня забирає величезну кількість сил. Чи варто продовжувати терапію «через силу», щоб не втратити динаміку, чи навпаки — важливо дозволити собі зупинитися? Що робити, якщо терапія відчувається додатковим навантаженням?
Так, на жаль, вже 4 роки війна є нашою реальністю. Ми живемо в стані постійної напруги, тривоги, невизначеності, стикаємося з жахами, втратами, прямими загрозами життю. Нервова система працює на високих обертах, не встигає відновлюватись в повній мірі і виснажується. У такому стані фізичних та психічних сил може вистачати лише на необхідний мінімум функціонування, а психотерапія може почати сприйматися як додаткове навантаження.
Тоді постає питання: «Продовжити терапію через силу чи дозволити собі зупинитися?»
І може здаватися, що на нього існує однозначно правильна відповідь. Але ні, для кожного клієнта, у кожній унікальній ситуації життя і терапії буде своє вірне рішення.
Спробуємо розібратися, як його знайти.
Для початку, чого точно не варто робити:
- зникати без розмови, різко обривати контакт, не даючи собі можливості завершити стосунки та свої процеси в них,
- терпіти, не озвучуючи свого стану, або робити вигляд, що з вами все гаразд і нічого не змінилося.
А що ж варто? Варто дослідити обидва полюси. Зрозуміти, що стоїть за прагненням продовжувати терапію через силу? А які емоції та думки виникають від ідеї зупинитися?
Бо насправді важливо не те, що ви врешті вирішите, а те, що ви зробите свій вибір, усвідомлюючи свої справжні потреби та мотиви, страхи та упередження.
І найкращий спосіб це зробити — винести на терапевтичну сесію та дослідити свій стан, бажання та переконання за підтримки терапевта.
Тож що можна зробити, якщо ви постали перед такою дилемою?
Сказати про це своєму терапевту так, як ви це відчуваєте:
- про свою втому та відсутність сил для обробки складних процесів,
- про небажання приходити на сесії,
- про страх взяти паузу та втратити стосунки з терапевтом або все напрацьоване до цього,
- про провину, сором, розгубленість та інші почуття, що виникають при прийнятті цього рішення тощо.
Переглянути разом формат терапії та умови контракту:
- зменшити частоту сесій,
- змінити фокус терапії на підтримку, контейнерування, стабілізацію, ресурсування, опанування технік релаксації та саморегуляції,
- перейти тимчасово в режим підтримуючих консультаційних зустрічей при виникненні потреби,
- взяти усвідомлену паузу на чітко визначений строк та поспостерігати, як буде змінюватися стан без терапії, щоб по його завершенню прийняти виважене рішення.
В умовах війни ми живемо на межі можливостей. І зріла позиція — це бути чутливим до себе і до ситуації, турбуватися про свій стан та зменшувати надмірне навантаження там, де це можливо.
Якщо терапія починає втомлювати та вимагає надмірних зусиль, ви можете:
- залишитися в процесі разом зі своєю втомою та браком ресурсів,
- змінити процес таким чином, щоб він відповідав вашим актуальним потребам,
- поставити терапію на обговорену та визначену паузу,
- завершити процес на тому місці, де ви є зараз,
- повернутися в терапію, коли відчуєте бажання і сили.
Жоден із цих варіантів не є «правильним» або «неправильним». Важливі лише ваш стан, ваші ресурси, потреби і ваш свідомий вибір.
І якщо у вас є терапевтичний простір, де ці питання можна щиро і відкрито обговорювати та досліджувати, — це вже додатковий ресурс в цей складний час.
