Ми більше не обираємо професію раз і назавжди. Добровільно або вимушено, нам доводиться шукати новий професійний шлях, відчувати себе новачком, припускатися помилок і починати все з нуля у дорослому віці. Як пройти професійну кризу і підтримати себе під час зміни професії? Запитали у фахівців Тритфілд.
Відповідає психотерапевтка Тетяна Квітка
Що психотерапія розуміє під професійною кризою? Які внутрішні чи зовнішні обставини можуть до неї призвести?
Серед моїх колег багато хто прийшов у професію вже свідомо у доволі дорослому віці, із абсолютно різних сфер, але через схожі потреби — спочатку через бажання проникнути у «святая святих» — людську психіку — і зрозуміти, як вся ця штука під назвою «людина» працює і як владнати своє життя, а вже потім,— щоб допомагати іншим краще розуміти себе. Іноді шлях приводить до професії психолога через проживання власної кризи (професійної в тому числі) і необхідність розібратися з механізмами виходу з неї.
Взагалі, «криза» (krisis) у перекладі з грецької означає рішення, поворотний пункт, результат, тобто стан, що насправді супроводжує розвиток та становлення особистості. Щоб виштовхнути нас з напівсонного стану автоматично-нудого існування і купи накопичених протиріч, природа створила чарівний пендель під назвою «криза».
Таким чином, можна говорити, що професійна криза — це свого роду перехідна точка, що визначає траєкторію подальшого розвитку особистості у кар'єрі. Це або перехід на наступну стадію професійного становлення, іноді з кардинальною зміною професії, або стагнація чи, ще гірше, професійна деградація.
В основі виникнення будь-яких кризових станів лежить критична ситуація, обставини, за яких особистість стикається з реальною чи потенційною неможливістю задовольнити свої фундаментальні потреби та реалізувати мотиви, прагнення, цінності. І ця ситуація, ці обставини є проблемою, яку особистість не може вирішити в звичний спосіб.
Клієнти часто описують цей стан як «революційний» — коли «верхи не можуть, а низи вже не хочуть».
Що психотерапія розуміє під професійною кризою?
Підручники з психології пропонують таке визначення: «Професійна криза особистості є тривалим нерівноважним станом суб'єкта праці, викликаним неузгодженістю ціннісно-смислової сфери особистості та актуалізуючим процесом переживання.»
А якщо людською мовою, то йдеться про неможливість реалізувати себе частково або повноцінно в якійсь із сфер життя, і це призводить до кризових станів, вихід з яких, як правило, не передбачає легкого рішення. Бо природа вигадала так, що, щоб вийти на новий рівень дорослості, свободи і вміння організовувати власне життя зручним для себе та оточуючих чином, людина дійсно має навчитися розуміти себе, думати, ухвалювати нестандартні рішення, іноді ризикувати і звільняти свій світогляд від нав’язаних їй на різних етапах життя штучних обмежень. Якщо цього не відбувається, якщо всі спроби змінити щось у звичний спосіб, виявляються марними, настає стадія, що характеризується підвищенням тривоги та депресією, почуттями безпорадності та безнадійності та дезорганізацією особистості.
Тобто хочеш/не хочеш, а мусиш змінитися:)
Які внутрішні чи зовнішні обставини можуть призвести до професійної кризи?
Професійні кризи можна поділити на два типи: нормативні та ненормативні. Нормативні мають закономірний характер, зумовлений логікою процесу розвитку чи становлення особистості. Ненормативні є наслідком випадкових, непередбачуваних обставин (наприклад, криза втрати роботи).
Чинниками, що породжують професійні кризи, можуть виступати соціально-економічні: ліквідація підприємства, скорочення робочих місць, незадовільна зарплата, народження дитини, розлучення, втрата близької людини, переїзд на нове місце проживання та ін. Усі ці чинники в необмеженому обсязі ми всі разом переживаємо зараз: спочатку через ковід, а тепер — через війну, що змусила багатьох одночасно залишати все: своє місце життя, роботи, змінювати мову, професію, шукати нові способи влаштувати життя, і все це на фоні надмірного стресу.
Для людей, яких не торкнулися ці болючі обставини, фактором, що ініціює кризи професійного становлення, може стати незадоволення своїм соціальним та професійно-освітнім статусом.
Буває так, що особистість «переростає» свою професію, тоді посилюється незадоволеність своїм професійним становищем та собою взагалі. Людина відчуває потребу у самовизначенні та самоорганізації. Суперечності між бажаною кар'єрою та її реальними перспективами призводять до розвитку кризи професійної кар'єри. При цьому серйозній ревізії піддається «Я-концепція»: хто я? «куди» та за для чого живу?
Професійні кризи нерідко виникають і під час вступу на нову посаду, участі у конкурсах, атестації та тестуванні фахівців. Нарешті, чинником тривалого кризового стану може бути повна поглиненість професійної діяльністю.
У віці «40+» причинами професійної кризи можуть виступати вікові зміни: погіршення здоров'я, зниження працездатності, послаблення психічних процесів, професійна втома, інтелектуальна безпорадність, синдром «емоційного вигорання» тощо. Внаслідок чого виникає стан професійної апатії та пасивності.
Конструктивний вихід із такого внутрішнього конфлікту передбачає підвищення професійної кваліфікації, пошук нових способів реалізуватися, зміну професійного статусу, місця роботи та перекваліфікацію. Такий шлях подолання криз вимагає від людини активності, вчинків, які прокладають новий шлях для її професійного розвитку.
Психотерапевт, до якого звернулися з таким запитом ( іноді це може звучати як втрата сенсів, енергії та бажання жити), разом з клієнтом визначає актуальні потреби, що не задовольняються тривалий час, шукає шляхи подолання проблеми, фактично прокладаючи шлях, розвертаючи людину до «світла в кінці тунелю». Робота супроводжується рефлексією клієнта, ревізією освітньо-професійної ситуації, аналізом бажань, прганень, можливостей та здібностей людини.
Як чудово бути свідком та помічником у такому процесі, коли відбувається кардинальна перебудова свідомості, перегляд ціннісних орієнтацій та сенсу життя взагалі, зростання рівня прагнень і самооцінки, прояв потреби у самоствердженні та самореалізації, коли загоряються очі, розгортаються крила та з’являється енергія рухатися далі.
Вас може зацікавити: Вимушена еміграція та адаптація в новій країні. Рубрика: Психологи не дають порад
Відповідає психотерапевтка Марина Кондратенко
Багато хто з українок змушений змінити професію через переїзд за кордон, коли швидко знайти роботу за своїм фахом не виходить. Як впоратися з такою вимушеною зміною? Як підтримати себе, якщо нова професія не така престижна як колишня чи просто зовсім не подобається? Як не вигоріти і не зневіритися?
Перш за все, хочу зазначити, що навіть запланований переїзд за кордон з уже наявною роботою є значним стресом. Коли ж ми говоримо про вимушену еміграцію чи вимушену зміну професії, нормально переживати неприємні та дуже полярні відчуття.
З одного боку, можна відчувати інтерес до нової роботи, професії, занурення в нову культуру та побут. З іншого боку, доречно переживати страх і напругу, адже ви потрапили в нове культурне середовище, можете не досконало володіти мовою, не до кінця розуміти, які надії на вас покладають, або банально усвідомлювати ризик, що може виникнути для вашого фінансового благополуччя.
Впоратися з таким навантаженням відповідальності та невизначеності можуть допомогти кілька аргументів:
Пам’ятайте: вас уже взяли на роботу.
Цілком зрозуміло, що ви сумніваєтесь у власній кваліфікації, знаннях, уміннях. Але я пропоную вам згадати, що ви проходили співбесіду і пройшли її успішно. А це значить, що кваліфікований спеціаліст визначив, що ви підходите на цю посаду і всі ваші знання та вміння достатні. Сумніватися в собі — це нормально, але в даній ситуації це вам шкодить. Тож спробуйте спиратися не на свою думку про самого себе, а на незалежну оцінку людини, основна задача якої — прощатися з тими, хто не відповідає вимогам. Ви вже на роботі, а значить ви «достатні». Не забувайте про це.
Вимушена зміна — привід для сліз
Це мені здається важливим. Багато хто вимушено переїхав, залишив дім, рідних, домашніх тварин, змінив житло, мову спілкування, оточення, школу дітям, а тепер ще й звичну професію. Навіть писати ці слова мені сумно та болісно, адже все це є низкою втрат, від яких стискається серце.
Вимушена зміна роботи це теж втрата — втрата звичної діяльності та ясності у відповіді на питання «хто я». От раніше я була дружина, мама, маркетолог. А тепер не маркетолог? Або чоловік, брат, тато, програміст. А тепер не програміст? Це нормально — шукати відповідь на питання «і хто я тепер?» чи відчувати розгубленість. А ще нормально горювати про втрату, хай навіть то і професія, яку ви, може, не дуже любили. Тому не квапте себе, дозволяйте собі сумувати, злитися, бути незадоволеним і буркотливим. Адже щоб роздивитися переваги нового, спочатку треба оплакати старе.
Як підтримати себе, якщо нова професія не така престижна як колишня чи просто зовсім не подобається? Як не вигоріти і не зневіритися?
Престиж — штука відносна, завжди можна знайти роботу більш престижну, ніж ваша, а можна і менш престижну. Питання в тому, для чого себе з кимось порівнювати і чому так важливо бути кращим чи більш престижним на чиємусь фоні. Саме питання передбачає «не престижно = погано», але ж це не обовʼязково так. І при детальному аналізі може виявитись, що у вас до роботи насправді багато різних вимог. Престиж може бути однію з них. Та чи головною?
Я пропоную зробити наступне: випишіть на листочок або в нотатки всі свої потреби, які б ви хотіли задовольняти роботою, або побажання-вимоги до неї.
Що для вас важливо? Гроші в задовільному обʼємі?
Дружній колектив, де ви можете задовольняти потребу в спілкуванні та дружбі? Комфортне робоче місце та атмосфера, що радує ваше око і звеселяє будення? Соціальна користь від вашої діяльності та потреба робити цей світ кращим? Можливість приймати челенжі та виклики, що дає відчуття власної сили?
Престиж, що дає відчуття успішності та захоплення оточуючих?
Усе це нормальні людські бажання, що в тій чи іншій мірі має кожен. Комусь на роботі важливо рятувати китів, а комусь норм просто бути учасником звичайного комерційного проекту, де регулярно і своєчасно сплачують роботу. Усі ми різні, і це прекрасно.
Вас може зацікавити: Оксана Поруцька. Про впевненість у собі. Кейс #44
Відповідає психотерапевтка Віталіна Устенко
Як впоратися з «синдромом самозванця» під час зміни професії в дорослому віці? Як пережити невідповідність між віком та попереднім досвідом та статусом «новачка і початківця, що постійно помиляється»? Як боротися з почуттям відчаю, коли здається, що нічого не вийде і я ніколи не навчуся?
Я би почала з едукації — тобто отримання більшої кількості інформації про предмет з метою зниження тривожності. Для прикладу, почитати історії про людей, які досягли успіху, змінивши професію у дорослому віці. Наприклад, власник мережі Макдональдс придбав перший ресторан у 52 роки. Відома дизайнерка Віра Вонг розпочала пошиття суконь після 40. Анна Мозес почала малювати у 78. І таких прикладів багато. Вони мотивують і підтримують віру у можливість успіху.
Також важливо пам'ятати, що зміна професії у дорослому віці зазвичай пов'язана із більш свідомим вибором, ніж у дитинстві (підлітковому віці), а більшість ваших колег будуть саме з тих, хто вже давно у професії, але, скоріше за все, обирав її не по душі, тож у вас точно буде перевага. По-третє, наявність іншої спеціальності у минулому дозволяє інакше підходити до нової роботи. Ви завжди можете привнести щось із попереднього досвіду. Це також перевага над тими, хто працює в одній сфері вже давно.
Як пережити невідповідність між віком та попереднім досвідом та статусом «новачка і початківця, що постійно помиляється»?
На мою думку, можливість опинитись у дорослому віці у ролі новачка бодай в дечому — це неоціненний дар і дуже позитивний досвід. Філософи та психологи багато говорять про те, наскільки важливим є «розум новачка», дитяче вміння дивуватись речам, які є у дитини, що тільки починає пізнавати світ. Насправді навчитись основам (які складають 80% знань у будь-якій спеціальності) доволі просто, тож скоро помилок ставатиме все менше, при цьому залишиться чудовий досвід споглядання на світ з іншої перспективи.
Також зміна діяльності позитивно впливає на розум, змушує працювати пам'ять, увагу, розвиває мислення, що також є профілактикою інволюційних процесів.
Як боротися з почуттям відчаю, коли здається, що нічого не вийде і я ніколи не навчуся?
Ціль. Знову ж таки, найголовніше, — пам'ятати про мету та про причини того, чому ви це робите.
Сильні сторони. Корисно просто виписати собі на папері всі компетенції, які ви маєте, і подивитись, що з цього може згодитися для опанування нової професієї.
Різні стимули. Не зупинятись на одній формі навчання. Якщо це можливо, бажано міксувати різні способи засвоєння інформації. Наприклад, дивитись відео і вести конспект, і виконувати вправи, і переказувати прочитане тощо.
Оцінювати власні можливості. Не потрібно відразу ставити для себе ціль стати найкращим. Можливо, на даному етапі для вас вистачить певного рівня, який ви вже досягли і його буде вистачати для роботи. Не дарма будь-яку дисципліну в школі вивчають поступово, рухаючись від бази до більш складних тем. Втім, шкільна програма все одно не охоплює всіх знань про кожну науку, але знайомить з основами, яких здебільшого вистачає для комфортного життя.
Маленькі кроки. Не намагатись вивчити все одразу. Краще робити це системно, з практикою зовсім потроху, аніж намагатись опанувати одразу весь розділ. Кожну тему ви також можете самостійно розбити на маленькі підтеми, а ці підтеми — на питання, і тоді вивчення не буде здаватись ані довгим, ані складним.
Вас може зацікавити: Юлія Ткаченко. 5 запитань про кризу ідентичності
Відповідає психотерапевтка Марина Степаненко
Чи може психотерапія допомогти дорослій людині з профорієнтацією? Коли доросла і досвідчена людина відчуває, що треба міняти професію, але не може вибрати новий шлях. Як терапія підтримує клієнта під час цього вибору і під час процесу адаптації в новій ролі?
Профорієнтація — поняття, що насамперед асоціюється з консультаціями підлітків, які обирають свій професійний шлях, освіту, яку будуть отримувати у вищих навчальних закладах. Але насправді це не зовсім так. Вибір нової професії може статися з людиною у будь-якому віці. І це дуже добре! Часи змінились, і змінились вимоги до якості життя. В наш час недостатньо прокидатися вранці і йти на якусь роботу, від якої немає жодного задоволення. Сучасний світ вимагає розвитку особистості, постійного руху і навчання чомусь новому. Саме тому стає звичайною справою докорінно змінювати сферу діяльності у свої 30, 40 і навіть 50+ років!
Звичайно, період усвідомлення необхідності щось змінити і сама трансформація — це криза, яка може дуже по-різному вплинути на розвиток подій. У випадку, коли наступають турбулентні часи або ще немає усвідомлення причин, але є дискомфорт від роботи (часто у вигляді вигорання), психотерапія може допомогти усвідомити причини того, що в житті «щось не так», а також супроводжувати у внутрішньому дослідженні власних потреб.
Для того щоб знайти шлях, дуже важливо прислухатись до власних бажань. Здається, питання «чого я хочу?» — дуже просте, але на практиці люди не так часто вміють почути свою відповідь. В цій справі допомагає терапевт — людина, яка допомагає під час терапії розгортати всі процеси, всі питання та відповіді про саму людину. Про істинні її потреби. А якщо людина добре розуміє себе, розуміє свої бажання, сильні сторони і обмеження, вибір професійної діяльності буде більш влучним, ніж та професія, яку після школи обрали батьки, спираючись на рейтинги заробітних плат.
Людині з певним життєвим досвідом обрати новий вектор розвитку і легше, і важче водночас.
Легше, тому що в певному віці ми маємо свій цінний і унікальний досвід. І терапевт допоможе шукати у цьому саме ресурс. Адже немає марного досвіду: є ситуації, в яких він не корисний. І навпаки. Завдання — знайти те, куди можна направити унікальні вміння і знання.
З іншого боку, дорослій людині може бути важче змінювати професію, ніж обирати її в юності, тому що присутня велика кількість страху. Це почуття стосується багато чого: майбутнього, невизначеності, адаптації в новій ролі, віри в свої сили. Психотерапія в роботі з такими переживаннями буде підтримкою і рятівним колом, поки власні ресурси не відновляться і людина зможе спиратися сама на себе.
